До Елвіна Плентінґи теїстичні переконання перебували у вельми незавидному становищі — принаймні так прийнято вважати. У 1980 році журнал Time назвав його «провідним американським ортодоксально-протестантським філософом Бога», причому це сталося задовго до того, як Плентінґа виступив із Ґіффордівськими лекціями в Абердинському університеті (1986–1987), опублікував свою трилогію про «обґрунтованість» (Warrant, 1993–2000), виступив із другою серією Ґіффордівських лекцій у Сент-Ендрюсському університеті (2005) і став лауреатом Темплтонівської премії (2017). Плентінґа, безумовно, справив колосальний вплив на академічне середовище, однак його погляди на природне богослов’я часом важко описати однозначно. Як зазначав Ґрем Оппі, «сам Плентінґа в різні періоди своєї кар’єри давав різні тлумачення „природного богослов’я“». У цьому сенсі розуміння позиції Плентінґи пов’язане з тими самими труднощами, що й визначення поняття природного богослов’я загалом. У своїх перших двох книгах він водночас критикує природне богослов’я й атеологію (atheology) та висуває нові аргументи (наприклад, у книзі «Бог та інші свідомості»), а також пропонує нові версії традиційних доказів (зокрема, модальний онтологічний аргумент). Водночас він стверджує, що віруючий не потребує природного богослов’я для виправдання (justification) або обґрунтування (warrant) теїстичних переконань, унаслідок чого його концепцію природного богослов’я буває особливо важко вловити. Він «за» нього чи «проти»? Для Плентінґи все зводиться до функцій природного богослов’я, але, перш ніж перейти до його міркувань про перспективи цієї дисципліни, я почну з огляду його праць. Їх необхідно читати вдумливо, звертаючи увагу на те, як із часом змінювалися погляди автора.
Елвін Плентінґа в контексті
У своїй першій книзі «Бог та інші свідомості» (God and Other Minds) Плентінґа аналізує природне богослов’я (частина 1) і природну атеологію (частина 2), визнаючи обидві неспроможними. Потім він наводить аргумент на користь аналогії між вірою в Бога та переконаністю в існуванні інших свідомостей (частина 3). І таким чином доходить такого висновку: «Якщо моя віра в існування інших свідомостей раціональна, то раціональною є і моя віра в Бога. Перша очевидно раціональна; отже, раціональною є і друга». Тут слід відзначити кілька моментів. По-перше, Плентінґа ставиться до аргументів серйозно. Космологічному, онтологічному й телеологічному аргументам він присвячує по цілому розділу, а онтологічному — аж два. До висновку про те, що «природне богослов’я не дає задовільної відповіді на вихідне питання, чи раціонально вірити в Бога», він доходить лише після понад сотні сторінок ретельного аналізу. По-друге, Плентінґа розглядає не тільки доводи природного богослов’я, а й аргументи природної атеології, і тут його висновку також передують десятки сторінок скрупульозного аналізу: «Природна атеологія, схоже, справляється з відповіддю на питання, чи є релігійні переконання раціонально виправданими, аж ніяк не краще, ніж природне богослов’я». По-третє, Плентінґа ставить під сумнів доцільність усього проєкту загалом, зміщуючи фокус з аргументів за і проти на епістемологічне питання, реакцією на яке ці аргументи, власне, і є. Якщо некоректним є саме питання, можливо, відповідь на нього й не потрібна. Чому віруючий має виправдовувати віру в Бога, якщо віра в існування інших свідомостей приймається як щось само собою зрозуміле?
У своїй другій і третій книгах, «Природа необхідності» (The Nature of Necessity) і «Бог, свобода і зло» (God, Freedom, and Evil), Плентінґа повертається до природного богослов’я і природної атеології. Останній він присвячує першу частину книги «Бог, свобода і зло», приділяючи особливу увагу проблемі зла. І доходить такого висновку: «Природна атеологія не працює». У другій частині Плентінґа досліджує космологічний, телеологічний і онтологічний аргументи на користь буття Божого і знову знаходить їх — у найбільш зрілих формулюваннях — непереконливими. Після цього Плентінґа пропонує «модальну версію аргументу», яка, як він пояснює, «доводить не істинність теїзму, а його раціональну прийнятність. І завдяки цьому вона розв’язує принаймні одне із завдань традиційного природного богослов’я». Це важливий крок: розв’язуючи це завдання, Плентінґа — який раніше стверджував, що християнин не потребує природного богослов’я, — тим не менш висуває аргументи, які з повним правом можна віднести до сфери природного богослов’я: спершу в книзі 1967 року, а потім у двох працях 1974 року. Плентінґа знову підходить до дискусії з усією серйозністю і знову не обмежується лише доводами на користь теїзму. На останніх сторінках він знову пропонує потужний аргумент на захист теїстичних переконань, але, якщо в книзі «Бог та інші свідомості» його теза полягала в тому, що віруючому взагалі не потрібні докази, то в працях «Природа необхідності» і «Бог, свобода і зло» він пропонує заново сформульовану версію традиційного аргументу. Однак мета або функція цього аргументу пов’язана не зі встановленням істини, а з демонстрацією раціональної прийнятності.
Перенесімося на шість років уперед. У 1980 році Плентінґа виступив із лекцією, опублікованою того ж року, під назвою «Реформатське заперечення проти природного богослов’я». Теза Плентінґи, так зване реформатське заперечення, полягає в тому, що мислителі реформатської традиції відмовлялися від побудови природного богослов’я з такої причини: на відміну від класичних фундаменталістів, які претендують на виведення всіх подальших тверджень із безсумнівних, самоочевидних принципів, ці реформатські мислителі приймають віру в Бога як базове, або фундаментальне, переконання. Теїстичні переконання, на думку Плентінґи, — це те, з чого ви виводите наслідки, а не те, до чого ви приходите шляхом доказів; природне богослов’я — річ приємна, але не обов’язкова.
«Реформатське заперечення проти природної теології» Плентінґа починає з дефініції: «Припустімо, що під природним богослов’ям ми розуміємо спробу довести або продемонструвати існування Бога». Пославшись на Тому Аквінського як на «природну відправну точку для християнської філософської рефлексії», він пише:
«Однак багато християн були далеко не в захваті від цього. Зокрема, теологи реформатського, або кальвіністського, напряму здебільшого поставилися до цього проєкту вельми скептично. Лише небагато реформатських мислителів — наприклад, Б. Б. Ворфілд — схвалювали теїстичні докази; загалом же ставлення реформатів варіювалося від байдужості, підозри й ворожості до прямих звинувачень у богохульстві. І на перший погляд така позиція спантеличує. Вона почасти нагадує ставлення деяких християн до зцілення вірою: це неможливо, але, навіть якби це було можливо, робити цього не слід».
Після такого короткого вступу Плентінґа цитує Германа Бавінка, а потім докладніше — Жана Кальвіна («кальвініста до мозку кісток»), після чого робить висновок:
«Християнин не потребує природного богослов’я ні як джерела впевненості, ні для виправдання своїх переконань. Більше того, християнин не повинен вірити на підставі аргументів; у протилежному разі його віра, найімовірніше, буде хиткою і непостійною».
Цю лінію аргументації Плентінґа розвиває у відомому есе 1983 року, роблячи особливий наголос на твердженні, що головна проблема природного богослов’я полягає в тому, що воно виникло у відповідь на «евіденціалістське заперечення» — тобто вимогу доказів, — породжене хибним епістемологічним контекстом: класичним фундаменталізмом. На думку Плентінґи, «класичний фундаменталізм водночас хибний і внутрішньо суперечливий (референційно непослідовний); отже, його слід беззастережно відкинути». А якщо відкинути класичний фундаменталізм, то й евиденціалістське заперечення проти теїстичної віри, цілком можливо, відпаде саме собою. У такому разі природне богослов’я більше не потрібне для виправдання теїстичної віри — щоб відповісти на заперечення евиденціалістів, яке виросло з класичного фундаменталізму.
Ближче до суті: функція природного богослов’я, на думку Плентінґи, не має нічого спільного з виправданням (justification) або обґрунтуванням (warrant). Він пояснює:
«Природне богослов’я не потрібне для того, щоб віра в Бога мала обґрунтованість; фактично природний погляд на речі тут полягає в тому, що багато людей знають про існування Особистості Бога, не спираючись при цьому на аргументи природного богослов’я. Звісно, звідси не випливає, що природне богослов’я взагалі не відіграє жодної ролі; воно має багато функцій, окрім ролі єдиного джерела обґрунтованості».
Аргументи на користь буття Бога не є необхідними, але це не означає, що добрих аргументів не існує. Насправді Плентінґа докладно розробив «два десятки — або близько того — теїстичних аргументів» і зізнається: «Я завжди хотів написати на основі цих аргументів невелику книгу, присвятивши, можливо, по розділу кожному з основних типів. Але в мене так і не знайшлося часу це зробити, а тепер шанси написати таку книгу малі й продовжують танути».
— Крістофер Р. Брюер (PhD, University of St Andrews) був почесним науковим співробітником Школи богослов’я в Університеті Сент-Ендрюса та керівником One Brewer Consulting. Раніше він служив програмним директором Templeton Religion Trust, а згодом — головним радником зі стратегії програми Art Seeking Understanding. Він також був головним редактором сайту giffordlectures.org, який сприяє вивченню природного богослов’я, і редактором кількох книг, зокрема Christian Theology and the Transformation of Natural Religion: From Incarnation to Sacramentality: Essays in Honour of David Brown.
Уривок із книги Крістофера Р. Брюера Understanding Natural Theology: Mapping the Terrain of Recent Approaches (Розуміння природного богослов’я: картографія простору сучасних підходів), Zondervan Academic, 2026. Використано з дозволу.
Якщо Бог є Творцем усього, хіба саме творіння не може дати нам способи бачити Бога, які збагачують наше розуміння і поєднують наше прагнення до Бога з нашим життям у творінні?
Природне богослов’я впродовж століть було частиною християнського мислення, але його також часто неправильно розуміли й критикували. Що саме являє собою природне богослов’я і як воно може допомогти нам у прагненні пізнати й зрозуміти Бога?
У книзі Understanding Natural Theology богослов Крістофер Р. Брюер розглядає кілька різних версій природного богослов’я та їхніх прихильників, зокрема Девіда Брауна, Елвіна Плентінґу, К. Стівена Еванса, Томаса Ф. Торранса і навіть Карла Барта — відомого критика природного богослов’я. Завдяки цьому дослідженню читачі зможуть зрозуміти не лише те, що являє собою природне богослов’я, а й те, як воно може служити нашому спільному прагненню зрозуміти Бога.
Шукай Understanding Natural Theology на Zondervan, Amazon, Barnes & Noble, Christianbook.com и Books-A-Million.
