За останні десять років я вислухала й дослідила понад 100 історій колишніх скептиків, які описували своє релігійне навернення — перехід від невіри до віри в Бога. Кожному колишньому атеїсту я ставила запитання: як християнам найкраще взаємодіяти зі скептиками? Зрештою, вони мають погляд зсередини на те, що спрацювало, а що ні в їхньому спілкуванні з християнами.
У своєму дослідженні навернень я також звертала увагу на роль християн у житті скептиків, які допомогли їм наблизитися до віри. Один із найпомітніших висновків полягає в тому, що явна більшість — 82% — зазнали позитивного впливу християн, який допоміг їм стати відкритими до розгляду християнства. Подібним чином дослідник Джоел Ферчес у своєму недавньому огляді 32 колишніх атеїстів також виявив, що більшість із них зазнали позитивного впливу християн на шляху до навернення. Він підсумував:
Безперечно, найважливішим висновком є вплив близького друга-християнина в цих випадках. Вражаючі 72% цих біографій містили позитивну зустріч із християнином або християнами як важливий поворотний момент у ставленні людини до християнства1.
Ця дивовижна новина підбадьорює нас як християн, адже ми часто стикаємося з тим, що нас одразу відкидають, зневажають, лихословлять і зводять до культурних карикатур. Що ж змінило ситуацію? Як християни змогли розвіяти негативні стереотипи, зруйнувати стіни й зробити віру більш правдоподібною — чимось привабливим і добрим, вартим розгляду?
Історії та поради цих скептиків відкривають спільні нитки, з яких ми як віруючі можемо й повинні вчитися, якщо хочемо допомагати іншим знаходити Ісуса. Ось кілька думок, які можуть бути корисними, коли ви взаємодієте з тими, хто, здається, чинить опір вірі.
Не припускайте наперед. Ставте запитання й слухайте
Ділитися Євангелієм зі скептиками багато в чому схоже на спілкування з будь-якою людиною, яка не знає Христа. Перше, що потрібно визнати: кожна людина унікальна. Кожен розуміє себе та свої погляди особливим чином — у контексті власної життєвої історії. Те, що людина називає себе атеїстом або скептиком, ще не означає, що ми можемо наперед знати, хто вона така і в що вона вірить.
Важливо виділити час, щоб вислухати її особисту перспективу, почути, у що вона вірить, чому вона в це вірить, а також зрозуміти її погляди й заперечення проти Бога та віри. Слухання заради розуміння не лише дозволяє вам цінувати те, ким є ця людина і що вона думає, але також виявляє особисті питання, які часто приховані під поверхнею інтелектуальних заперечень. Уважне слухання дає вам шлях до того, щоб зустріти людину там, де вона перебуває.
Іноді ми одразу починаємо наводити аргументи й докази ще до того, як дізнаємося, у чому саме полягають її заперечення. Так ми можемо відповідати на запитання, яке людина навіть не ставить, або, що ще гірше, знеособлювати її. Один колишній атеїст сказав:
«Надто легко сприймати людей як щось не більше, ніж сукупність аргументів, які потрібно перемогти, замість того щоб бачити в них іншу людину, яка, так само як і ми, глибоко прагне зрозуміти свій світ».
Слухання насамперед не лише допомагає людині відчути, що її почули й цінують, але й утримує нас від відходу вбік і зведення непотрібних стін. Запитання виявляють неперевірені переконання, допомагаючи людині побачити, що її погляди, можливо, не такі міцні, як вона припускала, і відкривають двері для більшої відкритості та подальшого руху вперед. Уміння по-справжньому слухати через вдумливі запитання прокладає шлях до розвитку стосунків і розуміння, до змістовної розмови.
У недавній розмові з християнським апологетом Шоном Макдавеллом один атеїст говорив про проблему, яка часто виникає в християн: вони наперед припускають, хто такі атеїсти, замість того щоб запитувати й слухати:
«Найбільше дратує те, що люди приносять із собою припущення про атеїстів або про атеїзм, які вони засвоїли від християн, а потім стверджують це і вірять цьому всупереч усьому — і я маю на увазі буквально всьому, — що я міг би сказати… Майже неможливо розмовляти з людиною, яка не готова відкласти припущення, отримані від інших людей, які навіть мене не знають, замість того щоб слухати, що я говорю, і дозволити мені самому розповісти, хто я насправді і що я насправді думаю».
Кожна людина — це особистість, а не просто набір тверджень, що формують світогляд. Саме цю людину потрібно зрозуміти, щоб виявити, як і чому вона сформувала ті переконання й погляди, яких дотримується. Тож не припускайте наперед. Краще слухайте. Спочатку попросіть людину розповісти свою історію, а потім відповідайте.
Будьте присутніми у стосунках. Дайте їм кращий образ християнства
Також важливо бути присутніми в житті атеїстів і скептиків як справжні послідовники Христа. Атеїсти зазвичай дивляться на консервативних християн крізь дедалі критичнішу призму й прагнуть соціальної дистанції. Дослідження Ґюнтера 2014 року показало, що скептики сприймають релігійних віруючих як групу, цілковито не схожу на них самих: від наївних, легковірних і/або дурних до вузьколобих, тиранічних і навіть злих людей, які становлять соціальну або політичну загрозу освіті й суспільству.
Ці негативні стереотипи потім спонукають відкидати християн і християнство без вдумливого розгляду або справжньої взаємодії. Джоел Ферчес також погодився:
«До навернення практично кожна людина в цих історіях певним чином демонізувала або знеособлювала християн, зводячи їх до карикатур, а не сприймаючи як окремих людей. До цих зустрічей більшість цих атеїстів мали неточне уявлення про те, у що вірять християни і як вони живуть згідно з цими переконаннями».
Наслідком цього є незнайомство, необґрунтоване осудження, страх і дистанціювання, які роблять особистий і соціальний зв’язок менш імовірним. Можливість справжньої зустрічі з Ісусом стає дедалі віддаленішою. Один колишній атеїст висловив це так:
«Якщо у вас немає християнина в родині, серед друзів або на вашому життєвому шляху, то де ж ще можна знайти позитивні приклади? Їх не так уже й багато».
У сучасній поляризованій культурі, коли особистого знайомства або стосунків зі справжніми послідовниками Христа мало або немає зовсім, негативні уявлення будуються на основі принизливих культурних меседжів. Ваше життя показує втілений приклад того, як виглядає справжнє християнство, пропонуючи позитивний контрнаратив. Коли виявляється, що християни несподівано розумні, люблячі або щирі, несприятливі уявлення ставляться під сумнів, а спротив слабшає. Скептики можуть виявити, що їх приваблює те, до чого вони колись ставилися з презирством.
Понад половина — 54% — колишніх атеїстів у моєму дослідженні чесно визнали, що загалом не знаходили атеїзм задовільним, але тверезо приймали його як істину. І зустріч із християнином може відіграти вирішальну роль, показуючи інший спосіб життя. Вона може відкрити можливість для перегляду християнства як чогось привабливого, вартого пошуку. Зустріч із християнами, які живуть якісно іншим життям, ніж вони самі, стає для них втіленим свідченням, що руйнує попередні уявлення й показує, яким може бути життя, зосереджене на Христі.
Будьте поруч у час потреби. Покажіть їм, що таке любов
Присутність у житті людини в межах стосунків не лише дозволяє їй побачити, що її негативні упереджені уявлення були помилковими, але й може заново сформувати її враження в більш позитивному світлі. Така присутність дозволяє вам бути доступними для неї, якщо і коли вона стане відкритою до серйозного розгляду того, хто такий Ісус, що говорить Біблія або чи може християнство запропонувати більше, ніж її власний світогляд. Це особливо справедливо, якщо людина відчувала відсутність або прихованість Бога у своєму житті.
У моєму дослідженні колишніх атеїстів запитували про їхню головну причину невіри в Бога, пропонуючи кілька варіантів. Найпоширенішою відповіддю була «нестача суб’єктивних доказів Бога» — 62%. Іншими словами, вони не відчували й не бачили Бога у своєму житті якимось особистим і відчутним способом. Очікування стикалося з розчаруванням, а потім перетворювалося на сумнів і відкинення.
Як християни, ми можемо через турботу про них у час потреби явити їм присутність Бога й пом’якшити їхні серця до Євангелія. Чверть колишніх атеїстів — 24% — повідомили, що турбота й участь із боку християн привернули їх до Бога після особистої кризи. Колишня єврейська атеїстка Ніккі не хотіла мати нічого спільного з Ісусом, поки серйозно не захворіла. Єдиною людиною, яка, здавалося, проявила турботу, була християнка, з якою вона познайомилася раніше. Ніккі сказала, що їй «просто потрібно було, щоб її любили», і отримання справжньої турботи від християнки пом’якшило її серце до Євангелія2.
Цікаво, що більшість колишніх скептиків у моєму дослідженні спочатку вирішували, що християнство є добрим або привабливим, чимось бажаним для них, і лише потім ставали готовими перевірити, чи воно істинне. Наші життя, що перетинаються з життями невіруючих, можуть і справді допомагають відкрити двері до віри такими способами, які були неможливі, коли особистого зв’язку з християнами було мало або не було зовсім.
Сіль не справляє жодного ефекту, якщо бездіяльно лежить на столі, окремо від їжі. Вона має стикнутися з їжею, щоб підсилити смак або зберегти її. Тож будьмо свідомими у взаємодії з іншими, показуючи їм любов Христа, а потім розповідаючи їм про істину Христа.
Підготуйте свій розум до дії
Поки ми присутні у стосунках і вкладаємося в життя скептиків, нам слід «підперезати стегна свого розуму», як говорить апостол Петро3. Нам потрібно бути підготовленими в розумінні не лише того, у що ми віримо, але й чому ми в це віримо. Ми маємо бути здатними серйозно відповідати на великі запитання й складні проблеми, щоб, коли двері відчиняться і з’являться заперечення, ми були готові ефективно взаємодіяти, пропонуючи вдумливі відповіді.
Коли ми вкорінені в істині власного біблійного світогляду й розуміємо порожнечу інших поглядів, ми можемо спілкуватися з більшою ясністю, упевненістю та співчуттям.
Ми всі намагаємося осмислити своє життя й навколишній світ. Скептики можуть боротися з великими життєвими питаннями: походженням всесвіту, мораллю, природою, сенсом або цінністю людського існування. Цей пошук відповідей може привести їх до дослідження такого погляду на реальність, який пропонує пояснення й дає відчуття цілісності та розуміння.
Це інтелектуальне дослідження може спонукати деяких скептиків переосмислити свої переконання й стати більш відкритими до можливості існування Бога. Вони можуть зіткнутися з переконливими аргументами або доказами на користь існування Бога, які підштовхнуть їх до перегляду своїх позицій. Ми покликані бути готовими дати відповідь про причину нашої надії, коли вони починають шукати відповіді на свої нерозв’язані питання.
Девід був шкільним учителем природничих наук і християнином. Френк, його колега, насолоджувався життям атеїста й не хотів мати нічого спільного з Богом, релігійною вірою або віруючими. Він вважав, що наука дає найкраще пояснення реальності, і одразу відкидав віру.
Опинившись разом в автобусі дорогою на шкільний виїзд, вони почали розмову про Бога, науку та історичне християнство. Френк був вражений, побачивши, що Девід — розумний, чіткий у висловлюваннях і привабливий співрозмовник, який говорить про віру. Це несподіване явище відкрило Френка до подальших щотижневих розмов. Девід був готовий, коли з’явилася можливість, і зміг змістовно взаємодіяти з Френком, який тепер є активним захисником християнства4.
Будьте терплячими й наполегливими, а не нав’язливими
У тому ж ключі корисно пам’ятати, що готовність людини серйозно розглянути Бога або віру може зайняти багато часу. Очікування відкритості потребує того, що один колишній атеїст називає «терпінням у стосунках». Нам потрібно пам’ятати, що людині важко змінитися. Рішення стати відкритою до іншого способу мислення й життя часто приходить нелегко, через періоди й навіть роки.
Нам потрібно «грати в довгу», залишаючись залученими, зацікавленими й готовими до того моменту, коли опір людини ослабне і вона стане відкритою до розгляду того, що колись здавалося немислимим.
Скептик може чинити опір, бути байдужим, не бажати або не бути відкритим доти, доки не станеться щось несподіване. Зазвичай потрібне якесь потрясіння або незадоволення, щоб перервати хід життя людини й змусити її розглянути щось інше. З часом життєві події або обставини можуть пробудити пошук сенсу, мети або істини.
У моменти кризи, емоційної вразливості або бажання інтелектуально осмислити своє життя деякі можуть стати більш відкритими до розгляду існування Бога. У моєму дослідженні приблизно чверть колишніх атеїстів — 22–28% — почали шукати більшого сенсу, мети й задоволення в житті. Тому важливо бути водночас присутніми у стосунках і терплячими у стосунках, щоб, коли з’явиться можливість, ви були поруч — тією людиною, яку вони спостерігали як постійну присутність у своєму житті.
Ешлі знаходила життя атеїстки порожнім і позбавленим сенсу. Хоча вона шукала задоволення через уживання психоделіків, вона й далі почувалася незадоволеною. Саме спостереження за вірою і миром її християнської подруги та сусідки, попри втрату дитини, привернуло її до бажання дізнатися більше про християнство. Аманда була живим свідченням того, як виглядає життя у Христі. Вона не була нав’язливою у своїй вірі, але була терплячою, очікуючи, коли Ешлі буде готова почути більше у відповідний час5.
У її випадку, як і в багатьох інших, ключовими виявилися вкладення у стосунки й терпляче очікування відкритості. Це, здається, було особливо справедливим у близьких шлюбних і сімейних стосунках. Але подружжя, родина й друзі були не лише терплячими — вони також молилися.
Моліться
Нам потрібно постійно молитися за тих, хто далекий від Христа. Лише через люблячу дію Святого Духа серця, уми й життя змінюються. Ми беремо участь у тому, що Він уже звершує, і повністю залежимо від Нього, щоб Він використовував нас так, аби Євангеліє ставало і привабливим, і істинним.
В історіях колишніх атеїстів нерідко траплялося, що навернені говорили про людей у своєму житті, які молилися за них — часто роками, а іноді десятиліттями. Метт виріс у складній сім’ї, де майже не було згадок про Бога або віру. Це не було частиною його світу, за винятком одного випадку. У дитинстві він пригадував, як бачив добре прочитану, улюблену Біблію своєї бабусі, про яку пізніше дійшов переконання, що вона молилася за нього багато років до його навернення до віри. Він переконався, що її молитви відіграли вирішальну роль6.
Так часто нам не дається можливість бути частиною життя людини, яка відчайдушно потребує Христа. Але незалежно від цього ми можемо бути постійними в молитві, завжди звертаючись до нашого люблячого Небесного Отця за тих, кого ми любимо і кого хотіли б бачити такими, що знайшли Христа. Будьмо ревними в тому, щоб схиляти коліна в молитві перед Тим, Хто бачить, знає, любить і притягує серця та уми до Себе. Він гідний нашої довіри.
Примітки
[1] Joel Furches, 7 квітня 2023, Hub Pages, “Atheists Who Convert—a Case Study,” https://discover.hubpages.com/religion-philosophy/Atheists-Who-Convert-A-Case-Study.
[2] Щоб почути історію Ніккі, див. подкаст Side B Stories, епізод 12: https://sidebstories.com/podcast/jewish-atheist-meets-jesus-nikki-naparsts-story/.
[3] 1 Петра 1:13.
[4] Щоб почути історію Френка, див. подкаст Side B Stories, епізод 6: https://sidebstories.com/podcast/history-confirms-christianity-frank-federicos-story/.
[5] Щоб почути історію Ешлі, див. подкаст Side B Stories, епізод 21: https://sidebstories.com/resources/episode-number-21-ashley-lande/.
[6] Щоб почути історію Метта, див. подкаст Side B Stories, епізод 21: https://sidebstories.com/podcast/atheist-to-pastor-matt-bagwells-story/.
— Джана Гармон — ведуча подкасту Side B Podcast, платформи, де колишні атеїсти й скептики розповідають історії свого навернення до християнства. Вона є викладачем в Інституті К. С. Люїса в Атланті та колишньою запрошеною професоркою культурної апологетики в Університеті Biola. Вона здобула ступінь магістра християнської апологетики в Biola та ступінь Ph.D. з релігії й теології в Бірмінгемському університеті. Її нещодавно опублікована книга має назву Atheists Finding God: Unlikely Stories of Conversions to Christianity in the Contemporary West.
