Хоча наука і являє собою потужний апарат пізнання навколишнього світу, вона не може відповісти на деякі фундаментальні питання, які ми ставимо. У Всесвіті є підказки, що вказують на наявність зв’язку між наукою і цими питаннями, і за допомогою наукових методів ці підказки можна дізнатися. Наприклад, пізнаваність Всесвіту розумом вказує на існування Розуму, який створив і Всесвіт, і нас, людей. Саме з цієї причини ми можемо займатися наукою і знаходити прекрасні математичні сутності, які лежать в основі спостережуваних нами явищ. Крім того, наше зростаюче розуміння того, що наш Всесвіт загалом і Земля, зокрема, тонко налаштовані, дедалі більше наштовхує на думку, що ми тут не просто так, наше перебування тут осмислене. Ця Земля — наш дім.
Але якщо є Розум, який створив Всесвіт, і цей Розум хоче, щоб ми тут були, постає серйозне питання: який сенс нашого існування? Це питання сильніше за інші терзає людське серце. Науковий аналіз Всесвіту не може дати нам відповіді. Але справжня наука не бентежиться своєю нездатністю — вона розуміє, що не має достатньо засобів, щоб давати відповіді на такі запитання. Думка про те, що наука, яка досліджує тільки склад Всесвіту — його матерію, структуру, і процеси — здатна надати нам відповідь на питання про сенс — серйозна методологічна помилка. Кінцева відповідь, якщо така є, має прийти ззовні Всесвіту.
Але як ми повинні це з’ясувати? Я провів багато часу, цілими роками сперечаючись про те, що є докази, які вказують на створеність Всесвіту, створеність його Розумом, який бажає, щоб ми тут були. Ми, люди, теж маємо розум. Логічно припустити те, що наш розум був нам даний не тільки для того, щоб ми змогли задовольнити свою цікавість, вивчаючи наш Всесвіт, а й для того, щоб ми змогли зрозуміти Розум. Розум, який дав нам наш дім.
Книга Буття була написана задовго до Аристотеля. Вона починається зі слів «На початку Бог створив небо та землю» (Бут 1:1). Ця заява яскраво контрастує з іншими міфологічними космогоніями того часу. У Вавилонській міфології, наприклад, боги були частиною всесвіту, а сам світ був створений з бога. Книга Буття стверджує, що є Творець-Бог, який трансцендентний до нашого світу. Це твердження має ключове значення для християнства. Апостол Іван пише у своєму Євангелії: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Івана 1:1-4).
У давньогрецькій мові, «слово» перекладається як логос. «Логос» часто використовувався грецькими філософами для того, щоб позначити раціональний принцип, який керує Всесвітом. Таким чином, ми отримуємо богословське пояснення пізнаваності Всесвіту розумом, тонкого налаштування фізичних констант, і, більше того, біологічної складності. Вони є плід Розуму, плід божественного Логоса. Те, що стоїть за Всесвітом, набагато більше за простий раціональний принцип; за Всесвітом стоїть не абстракція, і навіть не безособова сила. За ним стоїть сам Бог, а Бог — особистість, і Він не є частиною матерії свого ж Всесвіту.
Якщо ми припустимо, що за створенням Всесвіту стоїть особистісний Бог, це в новому світлі представить пошук людиною істини, тому що це припущення має далекосяжні наслідки про способи пізнання реальності, відмінні від наукового методу. Люди пізнаються зовсім по-іншому, ніж речі. Люди можуть розкрити себе в розмові, тобто передати про себе таку інформацію, яку жоден найкращий сканер, приєднаний до їхнього мозку, не зможе передати. Через те, що ми люди, у нас є можливість пізнати інших людей. Виникає запитання: якщо Творець — особистість, чи сказав Він нам що-небудь, крім того, що ми можемо про Нього дізнатися, виходячи з будови нашого Всесвіту? Чи розкрив Він Себе? Тому що якщо є Бог, який спілкувався з людством, тоді те, що Він сказав, повинно бути найбільш значущим у нашому пошуку істини. Тут ми знову зустрічаємо біблійне твердження про те, що Бог спілкувався з нами безпосередньо. Він, Слово, яке є особистість, став людиною, щоб продемонструвати, що справжня відповідь за створенням Всесвіту — особистісна. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Івана 1:14).
Це твердження дуже важливе, бо воно говорить нам, що в певний час і в певному місці, Бог-Творець увійшов у рід людський. Звичайно, це може здатися не дуже переконливим проявом надприродної дії. Однак наука не могла і не може спростувати надприродне.
Я вважаю, що наука не поховала Бога, зовсім навпаки, наука вказує на Його існування, і існування Бога обґрунтовує науку. Звісно, зовсім неминуче, що кожна людина, незважаючи на те, займається вона наукою чи ні, має свої припущення щодо відповідей на фундаментальні питання. Вибір невеликий — усе зводиться до двох ключових ідей: або людський інтелект походить від нерозумної матерії, або існує Творець. Я вважаю дивним, що деякі люди заявляють те, що вони віддають перевагу першому варіанту через те, що він виглядає більш розумним, ніж другий.
— Джон Леннокс — заслужений професор математики Оксфордського університету, всесвітньо відомий лектор, чиї виступи присвячені перетину науки, філософії та релігії. Він регулярно викладає в різних академічних установах, є старшим науковим співробітником Trinity Forum і автором низки книжок, що досліджують взаємозв’язок між наукою і християнством. Крім того, він очолює OCCA — Оксфордський центр християнської апологетики.
Джерело: «Ветвистое древо».
