Напротязі історії було багато мислителів, які висували різні способи обґрунтування існування Бога. Серед таких способів відомими є, зокрема, онтологічні аргументи, космологічні аргументи, телеологічні аргументи, моральні аргументи тощо (Craig, 2008). Такі аргументи направлені на захист тези про те, що пропозиція «Бог існує» має позитивний епістемічний статус і Елізабет Джексон називає їх епістемічними (Jackson, forthcoming). Але вона зазначає, що існує й інший підхід до питання про існування Бога і називає аргументи, які його виражають, прагматичними. Прагматичні аргументи не мають на меті довести існування Бога, але вони призначені для обґрунтування тези, що існують певні практичні причини, згідно з якими людині слід робити ставку на існування Бога, або жити так ніби Бог існує, або втілювати в життя певну релігійну практику, яка має на меті пошук зустрічі з Богом. Відомими захисниками таких аргументів в історії були Блез Паскаль (Paskal, 2012) та Вільям Джеймс (James, 2017). Однак прихильники таких аргументів є і в наші дні – зокрема, це Джастін Макбрайєр (McBrayer, 2014) та Майкл Рота (Rota, 2016a, 2016b). В даній статті ми розглянемо один з різновидів прагматичних аргументів, а саме аргумент на користь тези, що людина може мати прагматичні підстави для певної релігійної практики.
В повсякденному житті бувають ситуації, коли людина може досягти певної мети декількома шляхами. При цьому вона вибирає конкретний шлях у відповідності з прагматичним принципом. Схоже на правду, що принцип, який використовується в багатьох таких ситуаціях, можна сформулювати наступним чином: всякий відомий людині спосіб діяльності, який дозволяє їй зробити вклад в досягнення однієї, або декількох цілей шляхом якнайменших затрат та якнайбільшої ефективності, є таким способом діяльності, який слід реалізувати на практиці. Під якнайменшими затратами розуміється мінімально можливе використання ресурсів, таких як сили, час, гроші тощо, а під якнайбільшою ефективністю – максимально можлива кількість благ. Тепер припустимо, що для того, щоб привести себе в форму, людина вирішує зайнятися спортом. І для цього вона робить вибір між відвідуванням декількох спортзалів, кожен з яких містить більш старі тренажери для виконання одного типу вправ та між відвідуванням одного спортзалу, де знаходяться більш сучасні тренажери для виконання всіх типів вправ. Здається, що відвідування одного спортзалу зробить вклад в досягнення мети шляхом якнайменших затрат – тобто найменш можливої затрати сил та часу, ніж їх було б затрачено при відвідуванні декількох спортзалів. І можна також вважати, що відвідування одного спортзалу зробить вклад в досягнення мети в якнайбільш ефективний спосіб: за допомогою сучасних тренажерів буде досягнуто максимально можливої кількості благ у вигляді кращих результатів тренувань при використанні сучасних тренажерів у порівнянні з використанням старих тренажерів. Отже, оскільки в розглянутій ситуації відвідування одного спортзалу є відомим людині способом діяльності, який дозволяє їй зробити вклад в досягнення однієї, або декількох цілей шляхом якнайменших затрат та якнайбільшої ефективності, то відвідування одного спортзалу є таким способом діяльності, який слід реалізувати на практиці.
Може виникнути питання про те, що саме схиляє людину до прийняття описаного принципу. Можливо, для когось він буде просто очевидним на рівні здорового глузду, як очевидно і те, що довкола існує об’єктивний фізичний світ. Можливо цей принцип комусь може здатися очевидним в контексті морального досвіду (Kai-man, 2011), або в контексті основаних на цьому досвіді переконань. Для наших цілей не дуже важливо як саме люди приходять до його прийняття. Ми лише зазначимо, що вірогідно, багатьом людям він повинен здаватися правильним і що в контексті такого принципу вони часто приймають рішення щодо того, який спосіб дій є сенс реалізувати на практиці.
Описаний вище прагматичний принцип може бути використаним і для обґрунтування релігійної практики: якщо вона буде відомим людині способом вкладу в досягнення тих чи інших цілей шляхом якнайменших затрат та якнайбільшої ефективності, то, згідно з цим принципом, її слід втілити у життя. Але якими можуть бути цілі, досягненню яких така практика може посприяти? Напротязі життя людина може прагнути досягнення великої кількості цілей. Звісно, за нормальних умов такі прагнення переслідують певні види благ. Серед цих благ ми зосередимо увагу на тих, які умовно будемо називати матеріальними, моральними та екзистенціальними.
Матеріальні блага пов’язані з задоволенням базових потреб життєдіяльності, таких як голод, здоров’я, спрага тощо. Моральні блага – це такі, які пов’язані з покращенням моральних якостей людини, оточуючих її людей та загалом підвищенням кількості цінностей в навколишньому світі. Екзистенціальні блага – ті, які передбачають реалізацію закладеного в саму сутність людини прагнення до певних надприродних положень речей.
Тепер розглянемо сутність релігійної практики. Релігійну практику ми будемо розуміти як послідовність дій, яка представляє собою прагнення людини до знайомства з Богом та відносин з ним. Словом «Бог» в даній статті ми позначаємо поняття про досконалу істоту – тобто істоту, яка є не обмеженою фізичним тілом особистістю, що знаходиться в основі реальності, є незалежною від інших речей та має характеристики, такі як максимальні доброта, любов, цінність, знання, сила (Morris, 1997). Щодо знайомства з Богом та відносин з ним в контексті релігійної практики можна сказати наступне. Виходячи з нашого досвіду всяка особистість, з якою людина може хотіти познайомитися та спілкуватися, є такою, до якої їй треба звернутися. Якщо Бог є особистістю, з якою людина хоче познайомитися та спілкуватися, то Бог є тим, до кого їй треба звернутися. Таке звернення передбачає молитву. Тому якщо Бог є особистістю, з якою людина хоче познайомитися та спілкуватися, то їй слід звернутися до нього в молитві. Крім того всяка особистість, з якою людина хоче підтримувати гарні відносини, є особистістю, у відношенні до якої їй слід проявляти певну повагу, тактовність та пристойну поведінку. І якщо Бог є особистістю, з якою людина хоче підтримувати гарні відносини, то Бог є особистістю, у відношенні до якої слід проявляти певну повагу, тактовність та пристойну поведінку. Всяка пристойна поведінка у відношенні до особистості передбачає шанування її моральних ідеалів. Тому якщо спрямовані на відносини з Богом дії людини є пристойною поведінкою у відношенні до особистості, то спрямовані на відносини з Богом дії людини передбачають шанування його моральних ідеалів. Шанування його моральних ідеалів передбачає поведінку у відповідності з цими ідеалами. Тому спрямовані на відносини з Богом дії людини передбачають поведінку у відповідності з цими ідеалами. Але як дізнатися які моральні ідеали має Бог? Вочевидь, що оскільки Бог є всезнаючим, то всяка істина йому відома. Певна сукупність моральних тверджень є істиною, тому певна сукупність моральних тверджень йому відома. Також оскільки Бог є максимально добрим, то всяка моральна істина схвалюється ним. Оскільки певна сукупність моральних тверджень є моральною істиною, то певна сукупність моральних тверджень схвалюється ним. А зрозуміти що саме входить до числа істинних моральних тверджень ми можемо шляхом морального пізнання. Так само як ми можемо на підставі досвіду переконатися в існуванні фізичного світу ми можемо на підставі досвіду переконатися і в тому, що існують різні види моральних благ. Звісно, що в ході пізнання ми інколи помиляємося і робимо помилкові судження як щодо влаштування фізичного світу, так і щодо блага. Але моральне пізнання дає нам знання певних видів моральних благ. І зараз ми можемо сказати, що вочевидь знаємо про те, що певні речі є благом. Наприклад, ми знаємо, що чесність – це благо, а брехня є злом. Ми знаємо, що треба любити інших людей та допомагати їм впоратися з різними проблемами тощо.
Тепер ми розглянемо питання про те, яким чином релігійна практика може задовольняти прагнення людини до деяких матеріальних, моральних та екзистенціальних благ.
Виходячи зі зробленого нами опису, релігійна практика передбачає молитву. Наукові дослідження показують, що молитва передбачає покращення здоров’я (Schnitker, Richardson, 2019). Отже, релігійна практика передбачає покращення здоров’я. Покращення здоров’я передбачає реалізацію певного матеріального блага. Отже, релігійна практика передбачає реалізацію певного матеріального блага.
Але релігійна практика може допомогти досягти певних матеріальних благ й у інший спосіб. Для початку зазначимо, що всяке втілення в життя деякої цінності робить його кращим. Оскільки зустріч з Богом, який, як досконала істота, має максимальну цінність, представляє собою втілення в життя деякої цінності, то зустріч з Богом робить його кращим. Слід також додати, що, як зазначив Роберт Адамс, певна невизначеність та таємничість внутрішнього світу іншої особистості, підвищує цінність спілкування з нею (Adams, 1987). Оскільки дещо в природі Бога представляє собою невизначеність та таємничість внутрішнього світу іншої особистості, то дещо в природі Бога підвищує цінність спілкування з ним.
Крім того, всяка добра особистість, з якою ми спілкуємося, має намір в межах своїх сил допомагати нам в нашому житті досягати тих чи інших благ. Якщо Бог є доброю особистістю, з якою ми спілкуємося, то він має намір в межах своїх сил допомагати нам в нашому житті досягати тих чи інших благ. Такий намір передбачає, що Бог, як максимально добра та всемогутня істота, буде робити у відношенні до нас найкращі з точки зору цінності речі. Тому якщо Бог є доброю особистістю, з якою ми спілкуємося, то він буде робити у відношенні до нас найкращі з точки зору цінності речі. З причин когнітивних обмежень нам може здаватися, що наше життя не націлене на добрий результат. Тим не менш, якщо ми спілкуємося з Богом, то наше життя в кінцевому підсумку повинне бути спрямованим ним на деякі цінності, деяке благо.
Нарешті, зазначимо, що напротязі історії різні автори зазначали, що людина має в собі жагу по чомусь трансцендентному (Lauinger, 2021). Одним з найбільш відомих таких авторів є Клайв Льюїс. Він писав, що має бажання, яке не може задовольнити ніщо в навколишньому світі (Lewis, 2017). Вочевидь це значить, що якщо щось і може задовольнити це бажання – воно не є частиною навколишнього світу. Може виникнути питання про те, що саме це за бажання. Схоже на правду, що ні один об’єкт, який не є благом, не може його задовольнити. І ні один об’єкт, який є обмеженим благом, його також не може задовольнити. Отже об’єкт, який його може задовольнити, повинен бути благом і при цьому благом необмеженим. Задоволення прагнення до трансцендентного необмеженого блага представляє собою екзистенціальне благо. Оскільки зустріч з Богом передбачає задоволення прагнення до трансцендентного необмеженого блага, то зустріч з Богом представляє собою екзистенціальне благо.
Отже, зустріч з Богом призводить до різних видів благ: спілкування з максимально цінною особистістю, допомога в різних життєвих ситуаціях та задоволення прагнення до трансцендентного необмеженого блага. З урахуванням цього якщо релігійна практика передбачає очікування зустрічі з Богом, а очікування зустрічі з Богом передбачає очікування певного блага, то релігійна практика передбачає очікування певного блага. Також оскільки очікування певного блага передбачає оптимізм, то релігійна практика передбачає оптимізм. Нарешті, людина може бажати реалізації тих благ, які вона очікує. Оскільки очікування бажаних благ передбачає надію, а релігійна практика передбачає очікування бажаних благ, то релігійна практика передбачає надію. Таким чином ми встановили, що релігійна практика передбачає оптимізм та надію. Оскільки наукові дослідження показують, що оптимістичний погляд на життя та надія передбачають покращення здоров’я людини (Laranjeira, Querido, 2022), то релігійна практика передбачає покращення здоров’я людини. Покращення здоров’я людини передбачає реалізацію певного матеріального блага. Отже, релігійна практика передбачає реалізацію певного матеріального блага.
Релігійна практика також призводить до досягнення людиною певних моральних благ. По-перше, як зазначалося вище, релігійна практика передбачає моральну поведінку. Моральна поведінка передбачає моральне покращення людини та її відносин з ближніми. Отже, релігійна практика передбачає моральне покращення людини та її відносин з ближніми. Моральне покращення людини та її відносин з ближніми передбачає реалізацію певного морального блага. Отже, релігійна практика передбачає реалізацію певного морального блага.
По-друге, на підставі морального досвіду здається, що надія передбачає один із видів моральних благ. Наприклад, здається моральним благом сподіватися на те, що хірург успішно проведе операцію своєму пацієнтові. Як вже було сказано, релігійна практика передбачає надію. Оскільки надія передбачає певне моральне благо, то релігійна практика передбачає певне моральне благо.
По-третє, хоча він про це і не пише прямо, але Гілберт Честертон робить деякі твердження, які вказують на те, що він має почуття вдячності за навколишній світ (Chesterton, 2020). Схоже відчуття, судячи з усього, мають й деякі інші люди (Буров, 2014). Але всяка вдячність передбачає визнання блага, яке зробила особистість. Тому вдячність за цей світ передбачає визнання блага, яке зробила особистість. Релігійна практика передбачає вдячність за цей світ. Тому релігійна практика передбачає визнання блага, яке зробила особистість. Визнання блага, яке зробила особистість, передбачає моральне благо. Тому релігійна практика передбачає моральне благо.
Релігійна практика може задовольняти прагнення людини до екзистенціальних благ. Як пише Блаженний Августін, людина прагне шанувати Бога (Augustine, Pine-Coffin, 1961). Пояснити його слова можна наступним чином. Релігійна практика передбачає прагнення до відносин з Богом. Прагнення відносин з Богом передбачає молитву до трансцендентного необмеженого блага. Отже, релігійна практика передбачає молитву до трансцендентного необмеженого блага. Молитва до трансцендентного необмеженого блага передбачає відчуття внутрішньої «повноти» та спокою. Отже, релігійна практика передбачає відчуття внутрішньої «повноти» та спокою. Таке відчуття внутрішньої «повноти» та спокою передбачає екзистенціальне благо. Отже, релігійна практика передбачає екзистенціальне благо.
До написаного слід додати, що навіть якщо людина не переконана в існуванні Бога, релігійна практика може сприяти виникненню в її житті зазначених благ. Але важливим є також факт, що інколи в ході релігійної практики людина може зіштовхнутися з досвідом, який може переконати її в існування Бога (Alston, 2014). І, як показують численні наукові дослідження, на які посилається Джастін Макбрайєр, люди, у яких є таке переконання, мають більш щасливе, здорове, довге та моральне життя, ніж ті, які не мають такого переконання (McBrayer, 2014). Таким чином, оскільки релігійна практика може призвести до переконання в існуванні Бога, а переконання в існуванні Бога до більш щасливого, здорового, довгого та морального життя, ніж у людей без такого переконання, то релігійна практика може призвести до більш щасливого, здорового, довгого та морального життя, ніж у людей без такого переконання. Це передбачає реалізацію певних матеріальних та моральних благ. Отже, релігійна практика може призвести до реалізації певних матеріальних та моральних благ.
Вище вже зазначалося, що згідно з прагматичним принципом всяка відома людині діяльність, яка дозволяє їй зробити вклад в досягнення певних цілей шляхом якнайменших затрат та якнайбільшої ефективності, є такою, яку їй слід втілити в своєму житті. В якості таких цілей ми розглядали матеріальні, моральні та екзистенціальні блага. Ми показали, що релігійна практика може сприяти досягненню цих цілей. І людина може знаходитися в умовах, в рамках яких якнайменш затратним і якнайбільш ефективним з відомих їй способів вкладу в досягнення цих цілей буде саме релігійна практика. По-перше, всяка відома людині діяльність, яка дозволяє зробити вклад в досягнення мети шляхом мінімально можливої кількості використаних ресурсів, є якнайменш затратною з їй відомих. Людина може знати, що релігійна практика робить вклад в досягнення всіх трьох видів благ: матеріальних, моральних та екзистенціальних і що це відбувається в рамках однієї форми діяльності, яка не віднімає багато часу та сил. З іншого боку людина може не знати ніякої іншої форми діяльності, яка б дозволила їй зробити вклад в досягнення одночасно всіх цих благ в такий же простий спосіб. Напроти: може бути так, що вона знатиме про можливість вкладу в досягнення деяких з них, але в контексті різних форм діяльності, реалізація кожної з яких окремо буде потребувати більше сил та часу, ніж реалізація однієї діяльності в формі релігійної практики. В таких обставинах релігійна практика буде відомою людині діяльністю, яка дозволяє зробити вклад в досягнення мети шляхом мінімально можливої кількості використаних ресурсів, а отже релігійна практика буде якнайменш затратною з їй відомих. По-друге, всяка відома людині діяльність, яка вносить вклад в досягнення цілей шляхом реалізації найбільш можливої кількості благ, є якнайбільш ефективною з їй відомих. Може бути так, що людина знатиме про те, що релігійна практика робить вклад в досягнення різних благ – матеріальних, моральних та екзистенціальних, – і не знатиме ніякої іншої форми діяльності, яка б дозволила зробити вклад в кожне з них з такою ж ефективністю. З одного боку людина може знати, що релігійна практика може сформувати віру в Бога, носії якої, згідно з науковими дослідженнями, будуть досягати певних матеріальних та моральних благ ефективніше, ніж ті, хто не мають такої віри. З іншого боку людина може усвідомлювати, що деякі блага, в досягнення яких робить вклад релігійна практика, є суто релігійними і у зв’язку з цим не релігійна діяльність не може зробити вклад в їх досягнення. Наприклад, це надія на зустріч з Богом, яка є моральним благом, або молитва до Бога, яка призводить до екзистенціального блага. В таких умовах релігійна практика буде відомою людині діяльністю, яка робитиме вклад в досягнення цілей шляхом реалізації максимально можливої кількості благ, а отже релігійна практика буде якнайбільш ефективною з їй відомих. Виходячи з написаного людина може знаходитися в таких обставинах, в контексті яких релігійна практика буде відомою їй діяльністю, яка дозволяє зробити вклад в досягнення певних цілей шляхом якнайменших затрат та якнайбільшої ефективності. У відповідності з прагматичним принципом це дасть цій людині підстави вважати, що релігійна практика є такою діяльністю, яку їй слід втілити в своєму житті.
Отже, людина може мати прагматичні підстави вважати, що їй слід реалізувати в своєму житті релігійну практику. Але поки що ми обговорювали «мінімальну» релігійну практику, яка не передбачає необхідності того, щоб вона відбувалася в контексті якоїсь конкретної теїстичної релігії. Тепер же ми розглянемо питання про те, чи може людина мати підстави для участі в релігійній практиці, пов’язаній з конкретним релігійним вченням. Ми вважаємо, що людина може мати підстави втілити в своєму житті релігійну практику в контексті деяких з авраамічних релігій і надалі опишемо якими вони можуть бути.
Ніколас Том Райт описує ситуацію, коли він пробуджується від сну і пам’ятає що йому наснився гарний сон, але не може згадати його змісту. Він порівнює це з відлунням від голосу, коли людина може «вловити» частку змісту певних слів не маючи змоги почути їх всі та побачити їх джерело. Образ такого відлуння Том Райт використовує для позначення деяких з відчуттів, які може мати людина у відношенні до справедливості, духовного голоду, нерозривних взаємовідносин з близькими та цінними людьми та цілісної краси (Wright, 2021). Коротко кажучи, є багато людей, які відчувають несправедливість навколишнього світу, духовний «голод», протиприродність розриву зв’язку близькими та дуже цінними для них людьми та певного роду спотвореність і неповноту краси навколишнього світу. В той же час вони можуть мати відчуття, – можливо певну інтуїцію, – що все ж-таки справедливий світ, здатна задовольнити внутрішній «голод» справжня духовність, нерозривні зв’язки з цінними людьми та повноцінна краса навколишнього світу є можливими. Дані відчуття – це і є «відлуння від голосу», які люди можуть «чути», вловлюючи їх загальний зміст та при цьому не розуміючи змісту окремих деталей. Але ні одна частина навколишнього світу в тому вигляді, в якому він нам відомий, не здатна реалізувати можливість переліченого. З урахуванням цього якщо щось здатне її реалізувати, то воно не є частиною навколишнього світу в тому вигляді, в якому він нам відомий. Чому взагалі має місце таке положення речей і як саме можна реалізувати описані вище можливості? Відповідь на ці питання можуть дати юдаїзм та християнство.
Юдаїзм та християнство в різних деталях відрізняються один від одного, але мають і дещо спільне між собою: вони передбачають, що стан, в якому людина живе зараз, відрізняється від стану, в якому вона жила колись. Згідно з цими релігіями Бог в той чи інший спосіб створив людину та помістив її в певне середовище, для життя в якому її було призначено. Існують різні способи розуміння того, яким саме чином Бог міг створити людину та що собою представляло згадане середовище (Craig, 2021). Для досягнення наших цілей в їх обговоренні немає необхідності. Важливо те, що середовище, для життя в якому призначена людина, має декілька характеристик: 1) в ньому немає зла, але є справедливість; 2) в ньому людина має можливість спілкуватися з джерелом всякого блага та справжньої духовності – Богом; 3) в ньому люди не мають злих схильностей та смерті, які спотворюють цінні та глибокі відносини між ними; 4) в ньому немає спотворених злом речей, натомість там присутня цілісна краса. Згідно з юдаїзмом та християнством людина в результаті певних дій спровокувала катастрофу, в результаті якої віддалилася від Бога та втратила можливість жити в середовищі, для життя в якому призначена. Але її природа влаштована таким чином, щоб вона відчувала, образно кажучи, «повноту життя» лише в цьому середовищі. Тому, втративши можливість в ньому бути, вона перестала відчувати «повноту життя», натомість отримавши відчуття, що їй не вистачає певних речей, для яких її призначено. Це відчуття і є розглянутими вище формами «відлуння від голосу». Але згідно з юдаїзмом та християнством людина не завжди буде знаходитися в такому неприродному для себе стані і в якийсь момент Бог допоможе їй повернутися в умови, для яких її було призначено. І тоді вона знову буде відчувати «повноту життя».
Отже, істинність юдаїзму або християнства передбачає реалізацію прагнення людини до справедливості, справжньої духовності, цінних та глибоких відносин з близькими і цілісної краси, а реалізація прагнення людини до справедливості, справжньої духовності, цінних та глибоких відносин з близькими і цілісної краси з точки зору морального досвіду є благом. Отже, істинність юдаїзму або християнства передбачає реалізацію блага. Юдейська або християнська релігійні практики передбачають очікування цього блага. Очікування цього блага передбачає оптимізм. Отже, юдейська або християнська релігійні практики передбачають оптимізм. Але юдейська або християнська релігійні практики передбачають не лише очікування цього блага, але й бажання його досягти. Очікування та бажання його досягнення передбачають надію. Отже, юдейська або християнська релігійні практики передбачають надію. Надія та оптимізм, як було сказано раніше, згідно з науковими дослідженнями покращують здоров’я. Отже, юдейська або християнська релігійні практики покращують здоров’я. Покращення здоров’я передбачає реалізацію певного матеріального блага. Отже, юдейська або християнська релігійні практики передбачають реалізацію певного матеріального блага. Крім цього, оскільки юдейська або християнська релігійні практики передбачають надію, а надія передбачає моральне благо, то юдейська або християнська релігійні практики передбачають моральне благо.
Раніше ми аргументували тезу, що проста релігійна практика, не пов’язана з конкретним релігійним вченням, робить вклад в досягнення різних благ і що людина у відповідності з прагматичним принципом може мати підстави втілити її у своє життя. Релігійна практика в контексті юдаїзму або християнства включає в себе цю практику і робить вклад в реалізацію цих же благ. Але, як ми тільки що показали, вона робить також додатковий вклад в реалізацію матеріальних та моральних благ. І хоча юдейська або християнська релігійні практики можуть бути дещо складнішими за звичайну, але щойно згаданий додатковий вклад в реалізацію матеріальних та моральних благ може компенсувати цю складність. В результаті можлива ситуація, в якій людина виявить, що релігійна практика загалом дозволяє їй робити якнайменш затратний та якнайбільш ефективний вклад в досягнення своїх цілей і що саме її юдейська або християнська інтерпретація буде найкраще цьому сприяти. Така людина у відповідності з прагматичним принципом буде мати підстави реалізувати в своєму житті якусь з цих двох практик. Але чи слід людині надавати перевагу будь-якій з них шляхом простого вільного вибору? Чи ж можна обґрунтувати, що якась з цих альтернатив в певних відношеннях має перевагу над іншою? Ми вважаємо, що у людини можуть бути деякі прагматичні та моральні підстави віддати перевагу одній з цих практик, а саме християнській релігійній практиці. Спочатку розглянемо прагматичні підстави.
По-перше, християнське вчення відомо своєю високою мораллю, яка робить особливо великий акцент на прощенні та любові до ближніх – навіть ворогів. Здається є підстави вважати, що спроба людини слідувати саме такій моралі може призвести до її особливо великого морального розвитку. Як зазначає Елвін Трублут, прагнення до зустрічі з Ісусом дуже сильно змінює людей (Trueblood, 2014). А згідно зі словами Пітера ван Інвагена, деякі з них стають ніби свого роду ліхтариками, від яких неначе йде небесне світло (van Inwagen, 1994). Якщо це правда, то християнська релігійна практика сприяє моральному розвитку людини навіть більше, ніж релігійна практика за межами конкретного релігійного вчення. Сприяння такому розвитку передбачає моральне благо. Отже, християнська релігійна практика передбачає моральне благо.
По-друге, аналітичний філософ Олександр Прус зазначає, що християнські розповіді про небесне щастя резонують з людиною таким чином, що переконують її в тому, що вона призначена для життя в іншому, – прекрасному, – світі, настання якого згідно з християнською есхатологією настане в кінці часів (Pruss, 2017). Людина може також відчувати, що від Ісуса Христа, образно кажучи, «віє» духом того самого світу, Царства Небесного, для якого вона повинна призначена. Істинність християнства передбачає досягнення Царства Небесного, яким його розуміють християни. Його досягнення передбачає благо. Тому істинність християнства передбачає благо. Християнська релігійна практика передбачає бажання та очікування цього блага. Бажання та очікування цього блага передбачають надію. Отже, християнська релігійна практика передбачає надію. Така надія передбачає певне моральне благо. Отже, християнська релігійна практика передбачає певне моральне благо.
По-третє, згадане вище відчуття людини свого призначення для життя в Царстві Небесним з Ісусом може мотивувати те, що Джонатан Едвардс назвав релігійними прив’язаностями, які передбачають бажання людини досягти тих речей, для яких вона призначена, та прагнення до реалізації цього бажання (Edwards, 2017). Оскільки прагнення до реалізації цього бажання передбачає прагнення до трансцендентного, то релігійні прив’язаності передбачають прагнення до трансцендентного. Таке прагнення передбачає відчуття реалізації свого призначення та реалізації певного блага. Християнська релігійна практика передбачає наявність такого прагнення. Отже, християнська релігійна практика передбачає відчуття реалізації свого призначення та реалізації певного блага. Але реалізація такого блага передбачає екзистенціальне благо. Отже, християнська релігійна практика передбачає екзистенціальне благо.
Як вже зазначалося, християнська релігійна практика дозволяє робити такий же вклад в досягнення матеріальних, моральних та екзистенціальних благ, як і більш проста релігійна практика, не пов’язана з будь-яким конкретним релігійним вченням. Але, як було щойно показано, християнська релігійна практика дозволяє робити також і додатковий вклад в досягнення цих же благ. За цим вкладом вона може переважати більш просту релігійну практику і, ймовірно, також юдейську. У всякому випадку цілком можливо, щоб людина опинилася в умовах, в яких для неї буде очевидним, що християнська релігійна практика є відомим їй способом зробити вклад в досягнення певних благ, який є якнайменш затратним та якнайбільш ефективним. У відповідності з прагматичним принципом вона буде мати підстави реалізувати християнську релігійну практику в своєму житті.
Тепер розглянемо моральні підстави, які може мати людина для того, щоб реалізувати в своєму житті християнську релігійну практику. Річард Суінберн аргументував тезу, що якщо існує Бог, то він створив наш світ таким, щоб істоти, які в ньому живуть, могли зіштовхуватися зі злом, необхідним для реалізації певних видів благ (Swinburne, 2004). У відповідності з його подальшою аргументацією всякий добрий опікун, який поміщає тих, за кого він відповідає, в умови, де вони повинні зіштовхнутися зі злом для досягнення певних благ, має моральний обов’язок розділити з ними їх страждання (Swinburne, 2003). З урахуванням цього, якщо Бог, який опікується людьми, помістив їх в умови, де вони можуть зіштовхнутися зі злом задля появи певних благ, то він має розділити з ними їх страждання. Але це передбачає переживання Богом тих самих речей, що переживають й люди. А для цього він повинен втілитися в тілі людини. Таким чином, якщо існує Бог, то він, вірогідно, повинен втілитися в тілі людини, щоб розділити з людьми їх страждання. А це фактично передбачає істинність християнського вчення про втілення Бога. Річард Суінберн аргументує тезу, що якщо існує Бог, то й інші елементи християнського вчення, вірогідно, повинні бути істинними. Таким чином, існування Бога фактично передбачає істинність християнського вчення. І з урахуванням цього якщо людина має підстави прагнути до Бога виходячи з описаних раніше причин, то вона фактично має підстави прагнути до Бога, яким його розуміють християни. Вище ми зазначали, що таке прагнення передбачає життя у відповідності з моральними принципами, які Бог вважає істинними. Тому якщо в людини є підстави прагнути до Бога, який ймовірно є християнським, то в неї є підстави включати в це прагнення виконання таких моральних принципів, які розділяє християнський Бог. А отже людині слід керуватися християнською мораллю.
Але навіть якщо людина не буде використовувати аргументацію Річарда Суінберна, в неї може бути інша підстава для того щоб приймати участь в християнській релігійній практиці: їй може здатися просто інтуїтивно очевидним, що існує певний зв’язок між Богом, який розуміється як досконала істота з максимальною добротою, та моральною проповіддю, милосердям і жертовністю Ісуса. Здається, що якщо Бог існує, то істинність християнського вчення про втіленого Бога стає більш вірогідною. Якщо людина має таку інтуїцію, то в неї є підстави вважати, що якщо Бог існує, то це, ймовірно, християнський Бог. А, як ми показали вище, шанувати такого Бога слід шляхом виконання християнських моральних принципів.
В даній статті ми сформулювали прагматичний принцип, згідно з яким всякий відомий людині спосіб внесення вкладу в досягнення певних цілей шляхом якнайменших затрат та якнайбільшої ефективності слід реалізувати в своєму житті. Пояснивши зміст поняття «релігійна практика» ми показали, що у людини можуть бути підстави вважати, що релігійна практика, з необхідністю не пов’язана з конкретним релігійним вченням, задовольняє цьому принципу і у зв’язку з цим розглядатися як така, яку їй слід втілити в своєму житті. Але далі ми аргументували тезу, що людині не обов’язково обмежуватися такою релігійною практикою. Ми показали, що у неї можуть бути прагматичні та моральні підстави втілити в своє життя релігійну практику в контексті християнського релігійного вчення.
Використані джерела
Adams R. M. The Virtue of Faith and Other Essays in Philosophical Theology. Oxford University Press, 1987. 284 p.
Alston W. P. Perceiving God: The Epistemology of Religious Experience. Cornell University Press, 2014. 340 p.
Augustine, saint, Pine-Coffin R. S. Confessions. Penguin Classics, 1961. 352 p.
Chesterton G. K. Orthodoxy. Independently published, 2020. 117 p.
Craig W. L. In Quest of the Historical Adam: A Biblical and Scientific Exploration. Eerdmans, 2021. 439 p.
Craig W. L. Reasonable Faith. Crossway; 3rd edition, 2008. 416 p.
Edwards J. A Treatise Concerning Religious Affections. CreateSpace Independent Publishing Platform, 2017. 164 p.
Jackson E. Pragmatic Arguments for Theism. In The Cambridge Handbook of Religious Epistemology ed. J. Greco, T. McNabb, J. Fuqua. Cambridge: Cambridge University Press.
James W. The Will to Believe. Independently published, 2017. 176 p.
Kai-man K. Rainbow of Experiences, Critical Trust, and God: A Defense of Holistic Empiricism. Continuum; 1st edition, 2011. 336 p.
Laranjeira C., Querido A. Hope and Optimism as an Opportunity to Improve the “Positive Mental Health” Demand. Frontiers in Psychology, Volume 13:827320, 2022.
Lauinger W. A. The Argument from Desire. In The Contemporary Arguments in Natural Theology ed. C. Ruloff and P. Horban. Bloomsbury Academic, 2021. P. 235-250.
Lewis C. S. Surprised by Joy. HarperOne; Reissue edition, 2017. 304 p.
McBrayer J. The Wager Renewed: Believing in God is Good for You. Science, Religion & Culture, 1(3), 2014. P. 130–140.
Morris T. V. Our Idea of God. Regent College Publishing, 1997. 192 p.
Pascal B. The Thoughts of Blaise Pascal. CreateSpace Independent Publishing Platform, 2012. 404 p.
Pruss A. R. Heaven. Alexander Pruss’s Blog, 2017. URL: http://alexanderpruss.blogspot.com/2017/03/heaven.html (date of appeal: 14.12.2023).
Rota M. A Better Version of Pascal’s Wager. American Catholic Philosophical Quarterly, 90(3), 2016a. P. 415–439.
Rota M. Taking Pascal’s Wager: Faith, Evidence, and the Abundant Life. Downers Grove, IL: InterVarsity Press, 2016b.
Schnitker S. A., Richardson K. L. Framing gratitude journaling as prayer amplifies its hedonic and eudaimonic well-being, but not health, benefits. The Journal of Positive Psychology. Volume 14, 2019. Issue 4. P. 427-439.
Swinburne R. G. The Resurrection of God Incarnate. Clarendon Press, 2003. 232 p.
Swinburne R. The Existence of God. Clarendon Press; 2nd edition, 2004. 376 p.
Trueblood D. E. A place to Stand: A Practical Guide to Christianity in Changing Times. HarperOne, 2014. 115 p.
van Inwagen P. Quam Dilecta. In God and the Philosophers: The Reconciliation of Faith and Reason ed. T. V. Morris. New York: Oxford University Press, 1994. PP. 31-60.
Wright N. T. Simply Christian: Why Christianity Makes Sense. HarperOne; Reprint edition, 2021. 256 p.
Буров А. В. Аргумент от благодарности. URL: https://scholast.livejournal.com/73757.html (дата обращения: 31.04.2023)
