Один вірш, який доводить, що Ісус — це Бог

I. Вступ: чому Ісус так рідко названий Богом у Новому Завіті?

Чи є Ісус Христос Богом? Дуже часто наші друзі — мусульмани, свідки Єгови або просто унітарії — ставлять подібне запитання: «Наведіть мені один вірш, де Ісус говорив би, що Він є Богом». Зрозуміло, класичною відповіддю з боку тринітаріїв буде справедливо вказати на той факт, що в Ісуса, а слідом за Ним і в Його учнів, могли бути вагомі причини, чому вони були обережні у вживанні титулу «Theós» (грец. θεός, тобто «Бог») стосовно Ісуса.

Наприклад, це пов’язано з місією Ісуса. Йому потрібен був час, щоб донести Євангеліє до Свого народу, і це навряд чи б вдалося, якби Він ходив і заявляв, що є Богом. Якби «Theós» застосовувався до Ісуса так само регулярно, як до Отця, юдеї схильні були б вважати християнство посяганням на їхній чистий монотеїзм (і тоді страта Ісуса відбулася б набагато раніше), а язичники, ймовірно, розглядали б це як політеїзм. Ісус і рання церква були вельми обережні в цьому відношенні. Вони не хотіли створити неправильне уявлення про природу Бога. Теологічні та релігійні корені Нового Завіту були глибоко монотеїстичними, і його автори прагнули утвердити божественність Ісуса способами, які не сприймалися б як такі, що підривають юдейську монотеїстичну спадщину.

Р. Т. Франс робить важливе зауваження щодо тверджень, у яких Ісус називається «Богом» у такому культурному контексті. Це була настільки шокуюча мова, що, навіть коли переконання, що лежать у її основі, були міцно вкорінені, було легше — і, можливо, більш політично коректно — висловити ці переконання в менш прямих термінах. Дивно не те, що Новий Завіт так рідко описує Ісуса як Бога, а те, що в такій обстановці це взагалі відбувається¹.

Таке вживання термінів також дозволяло авторам Нового Завіту підкреслювати різні ролі в Трійці. Наприклад, той факт, що Син став людиною і підкорений Отцю, а не навпаки. Бог-Отець ніколи не названий «Сином Божим», а Син Божий ніколи не називається «Отцем», тому що йдеться про різні ролі всередині Божества². У своєму курсі з Трійці я наводжу й інші причини рідкісного вживання «Theós»³.

Проте у Новому Завіті міститься величезна кількість непрямих доказів божественності Ісуса Христа. Наприклад, той факт, що Христу відводиться роль Самого Бога (Колосян 1:15-19), або те, що автори Нового Завіту використовували стосовно Ісуса старозавітне ім’я Бога грецькою — «Kyrios» (грец. κύριος). Також є щонайменше вісім місць, де Ісус прямо названий Богом (Івана 1:1, 1:18, 20:28; 1 Івана 5:20; Титу 2:13; 2 Петра 1:1; Римлян 9:5; Євреїв 1:8–12).

У цій же статті я хотів би представити ще один текст, з якого прямо випливає висновок про божественність Христа. Хоча цей текст використовується в полеміці не так вже й часто, я вважаю його неймовірно сильним. Він записаний у Євангелії від Івана. Зрозуміло, скептики, які відкидають авторитетність Писання, можуть просто сказати: «Ми не вважаємо Євангеліє від Івана достовірним». Для таких людей я можу лише порадити ознайомитися з аргументами на користь достовірності Євангелій, зокрема — Євангелія від Івана. Наприклад, з книгою Крейга Бломберга⁴ або з нашими подкастами⁵. Але цей аргумент працюватиме для всіх, хто визнає богонатхненність або авторитетність іванового тексту.

II. Формулювання аргументу

Отже, прочитаємо текст, записаний у п’ятому розділі Євангелія від Івана:

«…оскільки Отець не судить нікого, але весь суд передав Синові, щоб усі шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який Його послав» (Івана 5:22-23).

Давайте тепер детально проаналізуємо цей текст, особливо його другу частину. Ісус заявляє, що Отець весь суд віддав Синові для того, щоб усі шанували (або почитали) Сина таким самим чином, як шанують Отця.

Сполучне слово «як» — це переклад грецького слова «καθώς» (kathṓs), яке, як показує словник Стронга, може означати: «так як», «як», «відповідно до», «настільки наскільки», «подібно до того як»⁶.

Дієслово «шанували» — це переклад грецького слова «τιμάω» (timáō). За тим же словником, його значення включають: «оцінювати», «визначати ціну», «шанувати», «почитати», «поважати», «віддавати почесті»⁷.

Таким чином, Ісус стверджує, що ми повинні шанувати Його настільки ж, наскільки шануємо Отця. І це було б неможливо, якби Він Сам не був Богом. Чому? Давайте розглянемо два аспекти цього аргументу — історико-богословський та філософський.

1. Історико-богословський аспект

Шанувати, почитати, віддавати честь — це найважливіша складова цінностей у давньому середземноморському світі, включно з юдейською культурою. Віддавати честь людині означало визнавати її місце в певній соціальній або релігійній ієрархії, говорити про неї і поводитися стосовно неї так, як належить її статусу і становищу.

Як зазначають два провідні дослідники високої христології — Роберт М. Боумен-молодший та Дж. Ед Комошевскі, — у монотеїстичній юдейській культурі шанувати Бога означало віддавати Йому найвищу хвалу і жити у світлі Його виключного статусу як Творця, Вседержителя і суверенного Царя всього творіння, джерела всіх благ (див. Вихід 15:2; Повторення Закону 10:20–21; Неемії 9:5–6; Псалмів 29:1–2; 103:1–5, 19–22).

Унікальна природа та виключний статус Господа Бога лежать в основі заборон, що містяться в Десяти заповідях, на поклоніння іншим богам і на виготовлення або поклоніння ідолам (Вихід 20:3–5; Повторення Закону 5:6–10; пор. Вихід 34:14)⁸.

Шанування будь-якої іншої істоти, якою б великою вона не була, як божества — применшувало честь, що належить лише одному Богу. Як писав Філон Олександрійський, єврейський філософ I століття: «Честь Бога зводиться нанівець тими, хто обожнює смертних»⁹.

Дослідник Нового Завіту Джером Нейрі пояснює: «Філон, наприклад, засуджує багатобожжя, тому що при шануванні інших божеств зменшується честь істинного Бога»¹⁰.

Ісус і автори Нового Завіту поділяли цю традиційну юдейську монотеїстичну точку зору (див., наприклад, Матвія 5:16; Римлян 1:21; 15:6–9; 1 Тимофія 1:17; Об’явлення 4:9–11).

Саме в такому культурному середовищі Ісус стверджув, що Отець віддав увесь суд Синові, щоб усі шанували Сина так само, як і Отця. Під «Сином», звісно, Ісус має на увазі Самого Себе. Христос іде ще далі, заявляючи наприкінці цього уривку: «Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який Його послав» (в. 23). Таким чином, кожен, хто не віддає такої самої честі Ісусу, як і Отцю, насправді безчестить і Отця. Це грізний вирок усім, хто заперечує божественний статус Христа. Ніхто з пророків чи релігійних діячів у Святому Письмі ніколи не претендував на подібне.

Що з цього випливає? А ось що: якщо Ісус не був Богом, то віддавати Йому рівну честь з Отцем означало б учинити акт ідолопоклонства. Оскільки Бог — Творець і Вседержитель усього — заслуговує на абсолютну шану, жодне творіння не може претендувати на рівність із Ним у цьому відношенні.

2. Філософський аспект

Цей аргумент посилюється і з філософської точки зору. Оскільки Бог є метафізичним Абсолютом, Його роль і статус у світобудові абсолютно унікальні. За визначенням, жодне творіння апріорі не може мати рівну шану або повагу поряд з Абсолютом.

Чи міг би Бог наділити таким статусом будь-яке творіння? Ні. Це подібно до запитання: «Чи може Бог створити іншого Бога?» — звісно, ні. Таке питання внутрішньо суперечливе, оскільки Бог, за визначенням, — нестворений. Отже, ідея про «створеного Бога» логічно абсурдна.

Аналогічно, Бог не міг би поставити творіння на один рівень із Собою, тому що між Творцем і творінням існує нездоланна метафізична прірва. Ця відмінність не кількісна, а якісна та онтологічна: Бог — джерело буття, все інше — похідне від Нього. Визнання створеної істоти гідною такої ж шани, як Бог, порушує фундаментальний принцип онтологічної єдності та унікальності Бога.

Тому, якщо Ісус дійсно заслуговує на таке ж шанування, як і Отець, то логічно випливає, що Він не може бути просто творінням.

3. Дедуктивний аргумент

Отже, все вищевикладене показує, чому в цьому уривку Ісус прямо претендує на божественний статус. Ми могли б сформулювати цей аргумент у такому вигляді:

1. Бог має унікальний релігійний і метафізичний статус, яким неможливо поділитися ні з ким іншим.
2. Ісус стверджує, що володіє саме таким статусом — релігійним і метафізичним, яким неможливо поділитися ні з ким іншим.
3. Отже, Ісус є Богом.

Цей аргумент є строго дедуктивним: якщо засновки правильні, висновок неминучий. Ми бачимо, що Ісус вимагає такої честі, яка в юдейському, монотеїстичному контексті може належати тільки Богу. І з урахуванням філософської неможливості створеного бути рівним Богу, ця вимога логічно веде нас до висновку: Ісус не створена істота — Він є Бог.

III. Відповіді на ключові заперечення

1. Чи йдеться про релігійне шанування?

Перша стратегія, до якої можуть вдатися антитринітарії, полягає в запереченні того, що Ісус говорить тут про релігійне шанування. Можливо, стверджують вони, йдеться лише про повагу до Нього як до посланця Бога або про прийняття Ним небесної влади, даної Йому Отцем¹¹. Однак на це можна дати щонайменше дві змістовні відповіді.

По-перше, контекст уривку з Євангелія від Івана (5:21–23) прямо вказує на релігійну шану, а не просто повагу. Йдеться про майбутнє загальне воскресіння мертвих (в. 21) і прийдешній суд над живими та мертвими (в. 22) — дії, які в єврейській традиції виключно приписуються Богу (пор. 1 Самуїла 2:6; Йова 19:25–27; Ісаї 26:19). Це означає, що Ісус не просто виконує роль пророка чи представника Бога — Він виконує Божі функції.

Біблеїст Ларрі Хуртадо підкреслює, що вживане в цьому тексті слово «шанувати» (τιμάω) дійсно може означати релігійне поклоніння Божеству, а контекст уривку явно має це на увазі, адже честь, що належить Богу, включає в себе поклоніння¹².

Крейґ Кінер додає:

«Бог іноді удостоював людей честі бути Його представниками (Пс. 2:11–12), але ніхто ніколи не представляв Бога на рівних (Іс. 42:8; 48:11; пор. Вих. 20:5). Слухачі Ісуса могли зрозуміти цю заяву як безсумнівну претензію на божественність»¹³.

Іншими словами, вимога Ісуса про шану «як шанують Отця» в контексті монотеїстичної культури Другого Храму є революційною та богословськи зухвалою заявою. Це не просто дипломатична мова, а онтологічне твердження.

По-друге, навіть якби хтось спробував пом’якшити силу цього тексту, обмеживши значення слова «шанувати» до рівня простої поваги, сам аргумент залишається в силі. Враховуючи, що Бог має унікальний релігійний і метафізичний статус, яким неможливо поділитися ні з ким іншим, жодне творіння не може заслуговувати на той самий рівень шани, навіть якщо йдеться не про поклоніння у вузькому сенсі, а про повагу. Адже ступінь і форма поваги прямо пропорційні статусу об’єкта. Якщо Ісус вимагає такого ж ставлення, як до Отця, то це свідчить про онтологічну рівність.

Як вірно зазначає Д. А. Карсон:

«Це виходить далеко за межі уявлення про те, що Ісус – лише посол, який діє від імені царя, що Його послав, уповноважений представник, чия передана влада прирівнюється до влади його пана. Це порівняння рушиться саме на цьому моменті: честь, що віддається послу, ніколи не буває рівною честі, яку віддають главі держави»¹⁴.

2. Ігнорування того, що випливає зі слів Христа

Друга стратегія, мабуть, найслабша — просте ігнорування того, що мається на увазі в цьому тексті. Це досить поширена стратегія серед свідків Єгови. Товариство Вартової башти стверджує: «У цих словах Ісус не говорив нам, що ми повинні шанувати Його як Отця або як Бога. Він не говорив, що ми повинні шанувати Сина настільки ж, наскільки й Отця»¹⁵.

Це очевидно невірно, як я вже показав раніше. Ісус передбачає не меншу, а точно таку саму честь, як і Отець. Колін Крузе зазначає, що формулювання Ісуса, перекладене у нас як «щоб… як» (грецькою: hōsper… houtōs), «підкреслює точну відповідність між тим, що роблять Отець і Син»¹⁶. Як підсумовують Боумен-молодший та Комошевскі:

«Згідно зі словами Ісуса, Отець зробив це саме для того, щоб усі шанували Сина так само, як шанують Отця (в. 23). Простіше кажучи, ми повинні шанувати Ісуса як Того, у чиїх руках — наша вічна доля, як Того, хто має владу життя і смерті. Неможливо віддати комусь більшу честь або вищий статус, ніж визнати його нашим останнім і вищим Суддею»¹⁷.

Для порівняння: якби я сказав, що нам слід шанувати Папу Франциска так само, як ми шануємо Бога, мене б одразу звинуватили в ідолопоклонстві та богохульстві, чи не так? Таке формулювання просто не залишає інших правдоподібних інтерпретацій. Приголомшливе твердження Ісуса не узгоджується з будь-якими альтернативними уявленнями про Нього (творіння, ангел тощо) — ні, ці слова можна зрозуміти тільки у світлі Його божественної природи. Саме тому ігнорування цього тексту свідками Єгови видається настільки іронічним.

У своїх працях вони пишуть: «Оскільки саме Єгова вивищив свого Сина, всі, хто відмовляється визнавати Ісуса Христа безсмертним Царем царів і Паном панів, виявляють неповагу до Отця. Син гідний честі та відданої підтримки як за його становище, так і за все, що він зробив»¹⁸.

Вірно. Син гідний честі за Своє становище. Але про яке становище говорить Ісус у цьому уривку? Про рівну честь з Єговою! І особливо трагічно читати наступний коментар до Івана 5:23: «багато людей у християнському світі стверджують, що вони шанують Ісуса Христа, але насправді роблять протилежне. Чому? Багато хто стверджує, що Ісус — це Всемогутній Бог, і цей Бог, Творець усього, прийшов на землю і жив і помер, як людина… Він дійсно вважав би таке помилкове уявлення безчестям для Себе самого і для всього того, чого Він навчав»¹⁹.

Насправді ж уривок говорить прямо про протилежне: кожен, хто не визнає божественний статус Ісуса Христа, безчестить Отця!

3. Але ж Син підкорений Отцю?

Нарешті, третя стратегія (і, мабуть, найбільш перспективне заперечення) — це твердження, що, оскільки Син залежний від Отця, Він не може бути рівним Йому. У п’ятому розділі Ісус також каже: «Син не може робити нічого Сам від Себе» (в. 19), «Бо як Отець має життя в Собі, так дав і Синові мати в Собі життя» (в. 26), і так далі — можна навести безліч подібних віршів з усього Нового Завіту. Наприклад: «Адже Отець більший від Мене!» (Івана 14:28) або «Коли ж підкорить Йому все, тоді й Сам Син підкориться Тому, Хто підкорив Йому все, щоб Він був Богом усім і в усьому» (1 Коринтян 15:28).

Один із провідних унітаріїв, д-р Дейл Таггі, стверджує: «Біблія недвозначно говорить, що саме Сам Бог щедро наділив Ісуса всіма вищезгаданими дивовижними здібностями». А далі у примітках він додає:

«У Новому Завіті не говориться, що Ісус володіє будь-якими невід’ємними божественними атрибутами, хоча й говориться, що Бог дав Йому деякі з типово божественних атрибутів, а саме: владу прощати гріхи (Матвія 9:8), судити рід людський (Івана 5:21–27; Дії 17:31) і отримувати почесті, що зазвичай належать тільки Богу (Івана 5:23)»²⁰.

Мормони вважають, що з текстів про підпорядкування Сина Отцю випливає, що, хоча Ісус і є Богом, є ще більш «вищий» Бог-Отець²¹. Мусульманський апологет Шабір Алі стверджує, що подібні тексти доводять, що Іван не вважав Ісуса Богом, а просто передіснуючим творінням²².

Що ж, наш аргумент може допомогти зрозуміти, чому і це заперечення, зрештою, є неспроможним.

По-перше, зверніть увагу, як д-р Таггі також ігнорує те, що випливає з твердження Ісуса. Адже, як ми вже побачили, Ісус не міг би отримувати «почесті, що зазвичай належать тільки Богу», якби Сам не був Богом, з огляду на метафізичну прірву між творінням і Творцем.

По-друге, ми намагаємося сформулювати найкраще пояснення всіх наявних даних Нового Завіту. І якщо антитринітарні уявлення в принципі не можуть пояснити Івана 5:22–23 (та інші подібні тексти), то в тринітарних моделях ідея залежності Сина від Отця цілком пояснювана і вписується в контекст. Розглянемо дві тринітарні моделі.

1) Монархічний тринітаризм. Ця модель складається з двох тез:

(а) У Богові існують три Особи, що розрізняються за відносинами між собою: Отець, Син і Святий Дух. Кожна з них має ту саму божественну природу, тому про кожну можна з повною підставою сказати, що вона «Бог» — у тому сенсі, що у неї є божественні властивості (у предикативному сенсі);

(б) Однак, коли ми говоримо про «Бога» як про одну конкретну Особу (а не просто про божественну природу), то йдеться саме про Отця. Тільки Отець є остаточним джерелом як Сина, так і Духа, і тому саме Він — Той, кого можна назвати Богом в остаточному і унікальному сенсі (у номінальному сенсі)²³.

Згідно з д-ром Бо Бренсоном, ця модель стверджує, що Отець — це archē anarchos («джерело без джерела»)²⁴. Таким чином, термін «Бог» використовується в номінальному сенсі (тобто як ім’я) стосовно Отця. Але коли цей термін використовується стосовно Сина і Святого Духа, то йдеться про предикативний сенс (тобто вони мають божественну природу).

Наприклад, коли ми говоримо: «Сократ — людина», ми використовуємо термін «людина» в предикативному сенсі. Є й інші особи, які поділяють людську природу. З іншого боку, якщо ми скажемо: «Людина врятувала кішку», тут «людина» — суб’єкт, тобто одна конкретна особа.

Інший приклад: якщо я скажу: «Єлизавета є королевою», цим я не стверджую, що Єлизавета тотожна терміну «королева». Я кажу, що вона займає посаду, роль або титул королеви. Але можливі й співправителі, які правлять разом із нею.

Судячи з усього, саме ця модель знаходить своє відображення в Символах віри: Нікейському (325 р.) та Константинопольському (381 р.).

Як вона відповідає на уривки, де йдеться про залежність Христа від Отця? Дуже просто: це прямо випливає з моделі! Адже згідно з цією моделлю, Бог є джерелом Сина і Святого Духа: Син вічно народжується, а Дух вічно походить від Отця. Таким чином, ці тексти чудово вписуються в монархічний тринітаризм.

2) Соціальний тринітаризм. Візьмемо ще одну модель Трійці, версію д-ра Вільяма Лейна Крейґа, яку він називає триособовим монотеїзмом. Згідно з нею, біблійне вчення про Трійцю полягає в тому, що (i) існує рівно один Бог, і (ii) існує рівно три різні Особи, які по праву названі Богом.

Згідно з цією моделлю, Бог — це вся Трійця. Таким чином, три Особи названі Богом у предикативному сенсі (тобто в тому сенсі, що всі вони поділяють божественні атрибути). Подумайте ще раз про приклад вище з королевою, щоб зрозуміти цю ідею. Або подумайте про трикутник. Якщо провести аналогію з трикутником, то трикутник — це Трійця (тобто Бог). Кожен же з кутів — це божественна Особа (Отець, Син і Дух Святий). Ми можемо, дивлячись на один кут, сказати, що це трикутник, але тоді ми матимемо на увазі, що цей кут є частиною трикутника, а не самим трикутником. Таким самим чином, говорячи про те, що, наприклад, Син – це Бог, ми не маємо на увазі, що Він — це вся Трійця, а лише те, що Він є частиною Трійці та володіє божественною природою.

І подібним чином, коли ми говоримо, що Отець є Богом, то строго кажучи, це означає, що Отець божественний, тобто Він поділяє всі атрибути Божества. Те ж саме стосується Сина і Духа Святого. Тому мова не йде про трьох богів, тому що ми використовуємо термін «Бог» у різних сенсах. Говорячи про Божество в цілому, Бог — це Трійця. Говорячи ж, що Отець є Богом, у даному випадку ми маємо на увазі, що Отець поділяє всі атрибути Божества, тобто Він божественний.

Як пояснює д-р Крейґ, ми можемо отримати деяке уявлення про цю модель, роздумуючи про природу душі. Душа — це нематеріальна субстанція, і багато прихильників субстанціального дуалізму вважають, що тварини мають душі. Згідно з цією точкою зору, душі утворюють спектр із різним ступенем здібностей і функцій. Високорозвинені тварини, такі як шимпанзе і дельфіни, мають душі, наділені ширшими можливостями, ніж, скажімо, у ігуан чи черепах. Те, що робить людську душу особою, — це наявність у неї раціональних здібностей інтелекту та волі, які дозволяють їй бути самоусвідомленою особою, здатною на погляд від першої особи та самовизначення.

Бог багато в чому подібний до душі без тіла; фактично, як мисляча субстанція, Бог, мабуть, просто є душа. Ми природним чином ототожнюємо розумну душу з особою, оскільки знайомі з людськими душами, які і є особами. Але причина, з якої людські душі — це індивідуальні особи, полягає в тому, що кожна душа має тільки один набір раціональних здібностей, достатній для особистості.

Припустимо тепер, що Бог — це душа, наділена трьома повними наборами раціональних здібностей, кожен з яких достатній для того, щоб бути особою. У такому разі, хоча Бог і є однією душею, він не був би однією особою, а трьома, оскільки володів би трьома центрами самосвідомості, інтенційності та волі, як стверджують соціальні тріадологи. При цьому Бог, звісно, не був би трьома окремими душами, тому що всі ці раціональні здібності належать одній і тій самій душі, одній нематеріальній субстанції. Таким чином, Бог був би нематеріальною триособовою субстанцією — подібно до того як кожен із нас є нематеріальною одноособовою субстанцією. Ця модель Трійці проста, ясна і має глибоку пояснювальну силу. Таке біблійно узгоджене уявлення про Трійцю, хоча й не зобов’язане приймати всі подальші догматичні формулювання, схоже, чітко прояснює класичну формулу «три Особи в одній Субстанції».

Згідно з д-ром Крейґом, три ролі в Трійці — Отця, Сина і Святого Духа — це добровільне рішення Осіб Трійці для реалізації плану спасіння. «Син» — той, хто втілюється і приймає людську природу. «Дух» — той, хто продовжує служіння Сина і займає Його місце на землі. А «Отець» — той, хто посилає Сина і Духа. Однак якби Бог взагалі не створив жодного світу, а просто існував би Сам по Собі, таких ролей не існувало²⁵.

Отже, чи здатна ця модель пояснити тексти про залежність Сина від Отця? Цілком. Син залежить від Отця тому, що Він прийняв роль Слуги в плані спасіння, втілившись і ставши людиною. Він добровільно обмежив Себе для нашого спасіння. Але зверніть увагу, що тексти про залежність Сина від Отця ніде не заявляють, що ця залежність була необхідною, а не добровільно прийнятою Сином. Таким чином, знову ж таки, і ця модель чудово справляється з цим запереченням.

Твердження Христа про Його залежність від Отця були сказані в контексті Його місії викуплення у втіленні. Саме за волею Отця Син через Свою смерть, воскресіння і вознесіння став Тим, хто здійснює суд, визначаючи, хто отримає вічне життя, а хто — ні. Саме в цьому контексті Ісус каже, що Отець «весь суд передав Синові» (Івана 5:22). Ставши одним із нас, Син добровільно, у відповідь на волю Отця, обрав залежність від Нього у всьому. Смирення Сина призвело до того, що Отець прославив Його тією славою, яку Він мав до створення світу (Івана 17:5).

Яка з цих двох моделей вірна — питання, яке нас зараз не цікавить. Особисто мені близька друга модель, але будь-яка з них здатна адекватно пояснити тексти про залежність Сина. І будь-яка з них дає пояснення уривку про рівну шану Отця і Сина. З іншого боку, антитринітарні моделі, хоча і дають пояснення уривкам про залежність, не в змозі пояснити уривки про божественний статус Христа. Саме тому ми повинні прийти до висновку, що Трійця, і божественність Христа зокрема, — це найкраще пояснення біблійних даних.

Більше того, цей глибокий уривок з Євангелія від Івана здатний відповісти і на інші єресі. По-перше, ми бачимо, що між Отцем і Сином є близькі взаємини, що показує їхню єдність, і водночас є чітке розрізнення ролей — Отець і Син. Ми бачимо, що Отець віддає суд Синові — дві різні Особи. Це спростовує теологію унітаристів або модалістів, згідно з якою Отець, Син і Святий Дух — це три різні ролі однієї Особи. По-друге, він робить неможливою теологію мормонів, оскільки, як показує наш аргумент, неможливо бути «меншим богом» і поділяти ту саму шану, що й Отець.

Висновки

Отже, давайте знову згадаємо наш аргумент:

1. Бог має унікальний релігійний і метафізичний статус, яким неможливо поділитися ні з ким іншим.
2. Ісус стверджує, що володіє саме таким статусом — релігійним і метафізичним, яким неможливо поділитися ні з ким іншим.
3. Отже, Ісус є Богом.

Як ми побачили з нашого обговорення Івана 5:22–23, висновок аргументу є безсумнівним. Таким чином, у антитринітарія є всього два варіанти: або відкинути ці слова Христа, або прийняти Його божественний, рівний з Отцем статус. Третього не дано.

Розширюючи класичну трилему К. С. Люїса, ми можемо сміливо сказати: Ісус — або вимисел, або брехун, або божевільний, або Бог. Три перші варіанти виключені для всіх, хто приймає авторитетність Святого Письма. Отже, залишається лише четвертий варіант.

Примітки

[1] R. T. France, “The Worship of Jesus: A Neglected Factor in Christological Debate?” in Christ the Lord: Studies in Christology Presented to Donald Guthrie, ed. H. Rowdon (Downers Grove, IL: InterVarsity, 1982), с. 25.

[2] Murray J. Harris, Jesus as God: The New Testament Use of Theos in Reference to Jesus (Eugene, OR: Wipf & Stock, 2008), с. 281–283.

[3] Його можна переглянути тут: https://youtube.com/playlist?list=PLXybS3t4RIdd2lVK1jMTPvTjmGwe683x6&si=0xBB1_xxobuYi1xm

[4] Craig L. Blomberg, The Historical Reliability of the New Testament: Countering the Challenges to Evangelical Christian Beliefs (Nashville: B&H Academic, 2016), с. 151–232.

[5] Їх можна знайти тут: https://www.youtube.com/playlist?list=PLew9KNz6WkRCeTZVyM8a_TD1AKgzR6zIr

[6] «G2531 – καθώς», Стронг: Греческий словарь: https://bible.by/strong-greek/2531/

[7] «G5091: τιμάω», Стронг: Греческий словарь: https://bible.by/strong-greek/5091/

[8] Robert M. Bowman Jr. and J. Ed Komoszewski, The Incarnate Christ and His Critics: A Biblical Defense (Grand Rapids, MI: Kregel Academic, 2024), chap. 3.

[9] Philo, De ebrietate (London: William Heinemann, 1937–1971), 110.

[10] Jerome H. Neyrey, “‘Despising the Shame of the Cross’: Honor and Shame in the Johannine Passion Narrative,” Semeia 69 (1996): 117.

[11] Kegan Chandler, The God of Jesus in Light of Christian Dogma: The Recovery of New Testament Theology (McDonough, GA: Restoration Fellowship, 2016), с. 466

[12] Larry W. Hurtado, Lord Jesus Christ: Devotion to Jesus in Earliest Christianity (Grand Rapids: Eerdmans, 2003), с. 373.

[13] Крейг Кинер, Библейский культурно–исторический комментарий — Часть 2.  Новый Завет (СПб.: Мирт, 2005), комментарий на 5:23.

[14] D. A. Carson, The Gospel according to John, PNTC (Grand Rapids: Eerdmans, 1991), с. 254–255.

[15] “Source of His Life,” Watchtower, Oct. 1, 1962, с. 592. В електронному форматі: https://wol.jw.org/en/wol/pc/r1/lp-e/1200020043/272/0

[16] Colin G. Kruse, John: An Introduction and Commentary, 2nd ed., TNTC 4 (Downers Grove, IL: InterVarsity Press, 2017), с. 174.

[17] Robert M. Bowman Jr. and J. Ed Komoszewski, The Incarnate Christ and His Critics: A Biblical Defense (Grand Rapids, MI: Kregel Academic, 2024), chap. 3.

[18] Свидетели Иеговы, Понимание Писания, с. 1204-1205. В електронному форматі: https://www.jw.org/ru/%D0%B1%D0%B8%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0/%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B5-%D0%9F%D0%B8%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%8F/%D0%A7%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8C/

[19] Свидетели Иеговы, Сторожевая башня возвещает Царство Иеговы, 1991, с. 15. В електронному форматі: https://wol.jw.org/ru/wol/d/r2/lp-u/1991084?q=%D0%98%D0%BE%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0+5%3A23&p=doc

[20] Dale Tuggy, “Changing the Subject, Cognitive Faculties, and ‘God,’” in One God, Three Persons, Four Views: A Biblical, Theological, and Philosophical Dialogue on the Doctrine of the Trinity, ed. C. A. McIntosh (Eugene, OR: Cascade Books, 2024), с. 158–167.

[21] Robert L. Millet, The Atoning One (Salt Lake City: Deseret, 2018), с. 135–137.

[22] Shabir Ally, Is Jesus God? The Bible Says No (Toronto: Al-Attique Publishers, 1997), с. 27.

[23] Joshua Reginald Sijuwade, The Logical Problem of the Trinity: A New Solution, Religions 13 (2022): 809.

[24] Beau Branson, “God and His Word and His Spirit Are One God,” in One God, Three Persons, Four Views: A Biblical, Theological, and Philosophical Dialogue on the Doctrine of the Trinity, ed. C. A. McIntosh (Eugene, OR: Cascade Books, 2024), с. 65.

[25] William Lane Craig, “Tri-Personal Monotheism,” in One God, Three Persons, Four Views: A Biblical, Theological, and Philosophical Dialogue on the Doctrine of the Trinity, ed. C. A. McIntosh (Eugene, OR: Cascade Books, 2024), с. 28-54.