Із серії «Сучасні світогляди та божественність Христа»
Завдання захисту того, у що вірять християни стосовно Ісуса, ускладнюється тим фактом, що цій вірі протистоять із найрізноманітніших сторін — як релігійних, так і нерелігійних. У цій серії статей про божественність Христа ми побачимо, що різні христології (або переконання про Христа) значною мірою відповідають різним світоглядам (способам сприйняття всієї реальності).
Ми почнемо зі скептицизму — погляду на пізнання, який несе в собі світогляд, що відкидає будь-яку релігію. Термін «скептицизм» стосується позиції стійкого сумніву або невіри в існування будь-чого, крім матеріальної сфери. З погляду скептиків, світ — це все, що існує, або, принаймні, так воно виглядає. Отже, скептики стверджують або те, що Бога не існує (атеїзм), або те, що існування Бога є непізнаваним і не має до нас відношення (що зазвичай називають агностицизмом).
Звідси, звісно, випливає, що Ісус у жодному сенсі не був божественним. З цієї точки зору Ісус не творив чудес і не воскресав із мертвих. Хоча більшість учених-скептиків згодні з тим, що Ісус існував, вони вважають Новий Завіт ненадійним джерелом у тому, що в ньому говориться про Ісуса.
Барт Ерман, який ідентифікує себе як агностик, є добре відомим представником цього скептичного погляду. На думку Ермана, Ісус вважав себе вчителем або пророком, але точно не божеством. Після розп’яття Ісуса деяким із Його перших учнів здалося, що Він з’явився їм, і вони відразу ж повірили, що Бог возвеличив Ісуса на небесах. Виходячи з цього, християни почали «відсувати» час набуття Ісусом божественного статусу все далі в минуле: від Його воскресіння до хрещення, потім до зачаття, і зрештою дійшли висновку, що Ісус завжди був божественним, навіть втіленим Богом1.
Повноцінна відповідь на скептицизм щодо Ісуса включає відповіді на загальну невіру в Бога та надприродне. Нам не обов’язково переконувати скептика в існуванні Бога до обговорення доказів на користь Ісуса; може бути достатньо показати, що віра в Бога є розумною. Ті, хто не знайомий із доказами існування Бога (які є основою християнської апологетики), можливо, захочуть озброїтися ними, щоб ділитися цими аргументами зі скептиками2.
Існує три типи доказів, що підтверджують віру в те, що Ісус був божественним Сином, який прийшов у плоті. По-перше, у нас є вагомі докази того, що Ісус вважав Себе божественним. Під цим я не маю на увазі, що Ісус прямо заявляв: «Я — Бог». Ісус ніколи прямо не називав себе «Богом», тому що це було б зрозуміло як претензія на те, що Він є Богом-Отцем, який і послав Його у світ. Скоріше, Ісус говорив і діяв так, що це вказувало на Його божественну сутність. Усі чотири Євангелія повідомляють, що люди часто задавалися питанням, ким Він Себе вважає (наприклад, Мт. 7:28–29; 21:20, 23; Мк. 4:41; Лк. 9:9; Ів. 8:25), і що юдейська влада звинувачувала Ісуса в «богохульстві» (Мт. 9:3; 26:65–66; Мк. 2:7; 14:63–64; Лк. 5:21; Ів. 10:33; 19:7). Свідчення того, що Ісус говорив про себе як про божество, зустрічаються у всіх Євангеліях (а не тільки в Івана, як прийнято вважати). У всіх чотирьох Євангеліях Ісус багаторазово випереджав свої висловлювання словами «Істинно кажу вам» — це безпрецедентна форма мовлення, що виражає найвищу впевненість у сказаному. Ісус стверджував, що наприкінці часів саме Він правитиме з престолу Божого, судячи всіх людей (Мт. 7:13–27; 25:31–46; Мк. 14:62; Лк. 22:69; Ів. 5:22–30). Просто неможливо списати на недостовірність усі ці вислови, які є характерними для манери вчення Ісуса протягом усіх чотирьох Євангелій.
По-друге, непрямі претензії Ісуса на божественність підкріплювалися Його чудесами та підтверджуються Його власним воскресінням. Класичний приклад — прощення Ісусом гріхів паралізованого чоловіка (прерогатива Бога) і подальша демонстрація влади зробити це шляхом негайного зцілення (Мт. 9:2–8; Мк. 2:1–12; Лк. 5:17–26). Тут Христос поєднав свої слова (які книжники визнали богохульними) з дією, що підтверджує Його непряму претензію на божественність. Ба більше, те, як саме Ісус зцілив паралізованого, підтвердило божественний підтекст Його слів про прощення. Подібно до того, як він сказав чоловікові: «Прощаються тобі гріхи твої», без ритуалів і молитов, він просто наказав йому: «Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім». Такі акти прямої дії були правилом у чудесах Ісуса. І Ісус безумовно творив чудеса — або, принаймні, дивовижні зцілення та вигнання бісів, які всі на той час вважали чудесами. Центральне чудо Біблії — це воскресіння самого Ісуса. Докази воскресіння Христа — ще одна стандартна тема в християнській апологетиці. Ці докази включають смерть Ісуса на хресті, Його поховання у скельній гробниці, виявлення порожньої гробниці, досвід тих, хто повідомляв про зустрічі з живим Ісусом після цього, і свідчення Павла, чий досвід споглядання воскреслого Христа перетворив його з фарисея-ворога християнської віри на ревного апостола Христа для язичників. Як тільки скептицизм щодо чудес загалом розсіюється, докази того, що Ісус воскрес із мертвих, стають дивовижно переконливими3. Суть тут у тому, що воскресіння Ісуса підтверджує обґрунтованість Його непрямих претензій на божественність.
По-третє, ранні християни вважали Ісуса істинно божественним. Навіть Ерман, який виступає за швидкий розвиток божественної христології в першому столітті, визнає, що від самого початку християнського руху «людина Ісус обсипана божественними милостями, що перевершують чиїсь найсміливіші мрії, вшанована Богом до неймовірної міри, піднесена до божественного статусу поруч із самим Богом, перебуваючи по праву руку від Нього»4. Замість лінійного розвитку з плином часу від «низької» христології до «високої», Ерман зрештою стверджує, що різні погляди на Христа виникли більш-менш одночасно — навіть раніше за найперші тексти Нового Завіту. «У різних християн у різних церквах у різних регіонах були різні погляди на Ісуса практично від самого початку»5. Він знаходить три такі христології, відображені в Новому Завіті, де Ісус розглядається:
- як людина, яку Бог підніс («христологія піднесення» в синоптичних Євангеліях та Діях);
- як ангел, що став людиною («ангельська христологія» Павла);
- як божественний Син, що став людиною («христологія втілення» в Посланні до Євреїв та Євангелії від Івана).
Ми можемо коротко розібрати передбачувану «ангельську христологію». Аргумент Ермана на користь її наявності у Павла повністю залежить від сумнівного тлумачення одного вірша, який навіть не стосується самого Христа («ви… але, немов Ангола Божого, ви прийняли мене, як Христа Ісуса», Гал. 4:14). З іншого боку, Павло часто ідентифікує Ісуса як «Господа» у контекстах, які відносяться (іноді через прямі цитати) до старозавітних уривків про Ягве, перекладених як kyrios («Господь») у грецькому Новому Завіті (наприклад, Йоїл 2:32 у Рим. 10:9–13; 1 Кор. 1:2; Повт. Зак. 6:4 у 1 Кор. 8:6; Іс. 45:23 у Фил. 2:9–11).
Так звана «христологія піднесення» повністю сумісна з «христологією втілення», оскільки остання стверджує, що божественний Син покорив Себе, щоб стати людиною і померти на хресті, після чого Він був воскрешений із мертвих і піднесений. Таким чином, у реальності Новий Завіт учить одній христології у трьох частинах або розділах:
- Божественний Син на небесах;
- Сходить із небес, щоб стати людиною і померти за наші гріхи;
- Потім повертається до Отця на небеса.
Ця тричастинна історія Христа представлена різними способами різними авторами Нового Завіту, включаючи Павла (Фил. 2:5–11; Кол. 1:12–20; пор. Гал. 4:4–6), автора Послання до Євреїв (1:1–4, розширено в 1:5–2:18) та Івана (1:1–18; також 13:3; 16:28).
Християнська віра в те, що Ісус Христос — це втілений Бог-Син, спирається на тверді історичні докази. Ця віра зовсім не є пізнім спотвореним поглядом на Ісуса; вона бере початок у власних словах і справах Ісуса, була підтверджена Його чудесами й особливо Його воскресінням, і була частиною найранішого християнського вчення.
— Роберт М. Боумен-молодший — президент Інституту релігійних досліджень IRR.org). Він має ступені магістра (M.A.) та доктора філософії (Ph.D.) у галузі біблеїстики, здобуті в Теологічній семінарії Фуллера та Південноафриканській теологічній семінарії. Доктор Боумен читав численні лекції в Університеті Байола та Новоорлеанській баптистській теологічній семінарії з питань апологетики, біблеїстики, релігієзнавства та теології. Роб є автором або співавтором 18 книг, включаючи (спільно з Дж. Едом Комошевські) праці «Втілений Христос та Його критики: біблійний захист» (The Incarnate Christ and His Critics: A Biblical Defense (Kregel, 2024)), у якій тема даного циклу статей розглядається максимально докладно.
Примітки
[1] Bart D. Ehrman, How Jesus Became God: The Exaltation of a Jewish Preacher from Galilee (New York: HarperOne, 2014).
[2] Например, William Lane Craig, Reasonable Faith: Christian Truth and Apologetics, 3rd ed. (Wheaton, IL: Crossway, 2008); Stephen C. Meyer, Return of the God Hypothesis: Three Scientific Discoveries that Reveal the Mind Behind the Universe (New York: HarperOne, 2021).
[3] См. (например) Michael R. Licona, The Resurrection of Jesus: A New Historiographical Approach (Downers Grove, IL: InterVarsity Press, 2010); and now Gary R. Habermas, On the Resurrection, 4 vols. (Brentwood, TN: B&H Academic, 2024–25).
[4] Ehrman, How Jesus Became God, 231, 232.
[5] Ehrman, How Jesus Became God, 237.
