Епістемологія представляє собою дисципліну, в рамках якої вивчаються способи формування переконань людини, а також розробляються теорії, що дозволяють відповісти на питання про те, чи є ці переконання виправданими, раціональними та маючими статус знання. Серед переконань, які може мати людина, існують такі, які мають відношення до Бога. Це може бути переконання в тому, що їй слід займатися певною релігійною практикою з метою зустрітися з Богом, або переконання в тому, що Бог існує чи в тому, що він виконав певні дії в історії. Ми будемо називати такі переконання теїстичними. Як і інші переконання, їх можна проаналізувати на предмет того, чи є вони виправданими, раціональними та маючими статус знання. І факт полягає в тому, що деякі люди вважають теїстичні переконання невиправданими, ірраціональними та не маючими статус знання. В даній статті ми збираємося коротко розглянути питання про те, що собою представляють виправдані, раціональні та маючі статус знання переконання та показати, що немає підстав вважати всі приклади теїстичних переконань невиправданими, ірраціональними та не маючими статус знання. Більше того: ми покажемо, що можливі умови, в рамках яких ці переконання можна вважати виправданими, раціональними та маючими статус знання і що ці умови фактично були реалізованими у випадку з деякими людьми.
Для початку розглянемо так звану «проблему критерію». ЇЇ вперше сформулював Родерік Чізхолм (Chisholm, 1982). Проблема формулюється у вигляді двох питань: 1) яким є об’єм наших знань? 2) якими є критерії наших знань? Родерік Чізхолм пропонує три відповіді на ці питання. Перша відповідь носить назву «скептицизм» і передбачає, що ми не можемо відповісти на перше питання не відповівши на друге питання і що ми не можемо відповісти на друге питання не відповівши на перше питання. З точки зору скептицизму ми не можемо відповісти на питання про те, яким є об’єм наших знань та на питання про те, якими є критерії наших знань. Друга відповідь носить назву «методизм» і передбачає, що перш ніж відповісти на перше питання спочатку необхідно відповісти на друге: ми повинні сформулювати критерії знання, після чого зможемо використати їх для розуміння того, яким є об’єм наших знань. Третя відповідь носить назву «партикуляризм» та передбачає, що перш ніж відповісти на друге питання треба відповісти на перше: ми повинні виділити ясні приклади знань, а потім в ході їх аналізу зрозуміти, що саме робить їх знаннями та сформулювати критерії знання. Такими є варіанти відповіді на проблему критерію. Однак слід зазначити, що цю проблему можна розширити. Ми могли б поставити питання не лише щодо об’єму наших знань та їх критеріїв, а і питання щодо об’єму наявних у нас виправданих та раціональних переконань і їх критеріїв. І поставивши ці питання ми могли б сформулювати такі ж відповіді на них, які були запропоновані у випадку з класичною проблемою критерію: скептицизм, методизм та партикуляризм.
Значна кількість спеціалістів в епістемології вважають правильною відповіддю на проблему критерію саме партикуляризм. З їх точки зору на рівні здорового глузду просто очевидно, що певні наші переконання є знаннями, а також мають статус виправданих та раціональних. Наприклад, ми просто знаємо, що існує навколишній світ і що він є об’єктивним. Ми знаємо, що його історія триває довше 5 хвилин. Ми знаємо, що деякі логічні та математичні твердження істинні, що завтра зійде Сонце та що люди довкола нас мають свідомість, а не є бездушними системами на кшталт комп’ютерних програм, які нічого не відчувають. І звісно перелічені переконання є також виправданими та раціональними. З нашої точки зору відповідь партикуляристів на проблему критерію є правильною. Ми також вважаємо, що не було запропоновано переконливих заперечень проти цієї позиції (Lemos, 2004). З урахуванням цього в даній статті ми будемо виходити з правильності партикуляризму.
Отже, ряд наших переконань є виправданими, раціональними та маючими статус знання. Ми можемо поставити питання: що саме робить їх виправданими, раціональними та маючими статус знання? Щоб відповісти на це питання ми спочатку зробимо більш загальні зауваження щодо переконань, а потім перейдемо до менш загальних.
Намагаючись зрозуміти що робить певні переконання виправданими, раціональними та маючими статус знання ми можемо помітити, що деякі з них отримують статус виправданих, раціональних та маючих статус знання в контексті досвіду, а деякі в контексті умовиводів.
Досвід є переживаннями з точки зору від першої особи комбінацій кольорів, звуків тощо, порядок яких схиляє людину вважати, що існує певне положення речей. Наприклад, людина може знати, що зараз є дощ, на підставі того, що просто бачить це: в її чуттєвому досвіді присутня певна комбінація кольорів та звуків, яка формує відповідне знання. Однак досвід не обмежується переживаннями з точки зору від першої особи різних комбінацій кольорів та звуків. Як пише Кван Кай-ман, існує багато видів досвіду: інтроспективний, екзистенціальний, чуттєвий, моральний, інтелектуальний, релігійний, міжособистісний, естетичний, пов’язаний з пам’яттю (Kai-man, 2011). Досвід формує не лише переконання в існуванні різних частин фізичного світу, а і переконання в істинності деяких логічних та математичних тверджень, існуванні подій минулого, наявності в інших людей свідомості, існуванні об’єктивних моральних істин тощо.
Умовиводи представляють собою послідовність тверджень, в рамках якої твердження, які називаються висновками, виводяться з тверджень, які називаються передумовами. Наприклад, знаючи про те, що завтра зійде Сонце, ми можемо поставити питання про те, що є джерелом такого знання. Намагаючись це зрозуміти, ми виявимо, що таке знання є висновком з великої кількості тверджень про те, як Сонце сходило в минулі дні. Тобто на підставі тверджень, основаних на спостереженнях за окремими випадками повторення деякої закономірності, ми робимо висновок, що вона й надалі буде повторюватися. Такий спосіб побудови умовиводів називається індуктивним. Але є й інші види умовиводів: дедуктивні, абдуктивні, аналогічні. Загалом умовиводи лежать в основі великої кількості наших знань: про закономірності, якими керується природний світ, істинність різних математичних теорем, моральний статус певних дій тощо.
Отже, досвід та умовиводи є джерелом великої кількості виправданих, раціональних та маючих статус знання наших переконань. Однак в деяких випадках на рівні здорового глузду є очевидним, що певні переконання не є виправданими, раціональними та маючими статус знання навіть якщо вони основані на досвіді чи умовиводах. Наприклад, ми можемо ставитися з підозрою до основаних на досвіді переконань людини, які були сформованими, коли вона переживала галюцинації. І для нас може здаватися очевидним, що основані на умовиводах переконання не є виправданими, раціональними та маючими статус знання у випадку якщо здається, що їх висновки не пов’язані з передумовами. Виникає питання: що саме робить основане на досвіді чи умовиводах переконання виправданим, раціональним та маючим статус знання? Поставивши це питання ми переходимо від більш загальних зауважень щодо джерела виправданих, раціональних та маючих статус знання наших переконань до менш загальних.
Аналізуючи різні переконання, які нам здаються вочевидь виправданими, ми можемо спробувати зрозуміти, що саме робить їх виправданими. В ході цього процесу ми виявимо, що деякі переконання здаються нам виправданими, оскільки вони сформовані шляхом певної роботи з даними, доступними з точки зору від першої особи. Інакше кажучи, людина пізнає навколишній світ з точки зору від першої особи: вона зіштовхується з різними видами досвіду, які формують в ній певні переконання, а також робить висновки з таких переконань шляхом умовиводів. Правильним чином реагуючи на доступний з точки зору від першої особи досвід та висновки з основаних на ньому переконань, вона потрапляє умови, в яких в ній формуються виправдані переконання. Але що розуміється під правильним способом реакції на дані, доступні з точки зору під першої особи? Згідно з традиційною точкою зору, яка називається деонтологічною, в якості такого способу виступає інтелектуальна відповідальність (McAllister, 2023). Якщо людина при формуванні переконань враховує всі доступні їй дані, уважно аналізує їх та намагається бути послідовною при побудові умовиводів, то вона діє інтелектуально відповідальним чином. Сформовані в таких умовах переконання є виправданими. І навпаки: на рівні здорового глузду очевидно, що сформовані інтелектуально безвідповідальним шляхом переконання не виправдані.
Але існує й інша відповідь на питання про те, що робить певне переконання виправданим. Деякі переконання здаються виправданими виходячи з причин, які не пов’язані з тим, яким чином людина реагує на дані, доступні їй з точки зору від першої особи. Джерелом виправдання з цієї точки зору є дещо зовнішнє по відношенню до досвіду людини, а саме характеристики її пізнавальних процесів та навколишнього середовища. Наприклад, точка зору під назвою «реліабілізм» передбачає, що переконання людини є виправданим якщо воно сформоване надійним пізнавальним процесом: таким процесом, що формує істинні переконання частіше ніж хибні (Swinburne, 2001). З цієї точки зору переконання людини в тому, що вона бачить перед собою дерево, буде виправданим, якщо воно сформоване за допомогою зорового сприйняття, яке функціонує надійним чином: формує істинні переконання про навколишній світ частіше, ніж хибні. З іншого боку, якщо б людина формувала переконання на підставі роботи ненадійного пізнавального процесу, то такі переконання не були б виправданими.
Отже, джерелом виправдання деяких переконань є дещо внутрішнє по відношенню до людини: це певний спосіб її роботи з даними, доступними з точки зору від першої особи. Такий погляд на джерело виправдання отримав назву «інтерналізм». Точка ж зору, згідно з якою джерелом виправдання є дещо зовнішнє по відношенню до людини, отримала назву «екстерналізм». В контексті інтерналізму та екстерналізму було запропоновано різні теорії виправдання. В рамках короткої статті ми мали змогу коротко розглянути лише дві з них. Але для наших цілей цього буде достатньо.
Розглянувши питання про те, що робить деякі наші переконання виправданими, тепер ми можемо розглянути питання про те, що робить деякі наші переконання раціональними. Аналізуючи різні переконання з метою зрозуміти що саме робить їх раціональними можна помітити, що, як і у випадку з поняттям про виправдання, ми можемо розуміти раціональність різними способами. Як пише Роберт Ауді, раціональними можна вважати переконання, які мають певне обґрунтування, однак не настільки сильне щоб їх можна було вважати виправданими (Audi, 2010). З іншого боку Алвін Плантінга перелічує ще ряд способів, якими ми можемо розуміти раціональність (Plantinga, 1993b). Наприклад, ми можемо вважати раціональними апріорні переконання, основані на інтелектуальному досвіді: це переконання в істинності певних логічних, математичних та деяких інших тверджень. Інший погляд на раціональність передбачає, що раціональними є переконання, сформовані інтелектуально відповідальним чином. Фактично цей погляд на раціональність тотожний деонтологічному погляду на виправдання в контексті інтерналізму, який ми коротко розглянули вище. Ще один важливий погляд на раціональність пов’язаний з поняттям про правильне функціонування. Це поняття передбачає відсутність у людини відхилень, які б заважали їй адекватно сприймати світ. Фактично цей погляд на раціональність можна сформулювати в контексті розглянутої вище теорії реліабілізму в контексті екстерналізму: певне переконання є раціональним, якщо воно сформоване надійним пізнавальним процесом, який дозволяє адекватно сприймати навколишній світ.
Нарешті розглянемо питання про природу знання. Це питання є одним з основних і одним з найскладніших в епістемології. Аналізуючи переконання, які ми вважаємо прикладами знань, можна помітити, що вони містять як мінімум два компоненти, яке робить їх знаннями: це істинність та наявність підтвердження. Тобто знання – це переконання, яке є істинним та має підтвердження. Однак як розуміти поняття у складі цього визначення? Переконання можна розуміти як впевненість в істинності деякого судження. Істинність можна розуміти як відповідність судження дійсному положенню речей. Підтвердження – це дещо, що поєднує формування переконання з його істинністю. Однак що саме поєднує формування переконання з його істинністю? Відповідь на це питання є дискусійною. Як правило в якості кандидатів на підтвердження розглядаються різні теорії виправдання. Деякі епістемологи вважають, що найбільш адекватний претендент на підтвердження слід шукати в напрямку інтерналізму (McGrew, McGrew, 2016), інші переконані в тому, що найбільш адекватний погляд на підтвердження слід шукати в контексті екстерналізму (Plantinga, 1993a). Для простоти викладення матеріалу в рамках даної статті ми будемо розглядати в якості гарного кандидата на підтвердження теорію реліабілізму. Ми будемо вважати, що оскільки надійний когнітивний процес формує істинні переконання частіше, ніж хибні, то його можна вважати таким, що поєднує формування переконання з його істинністю та є достатнім для знання.
Зробимо деякі підсумки написаного. На рівні здорового глузду очевидно, що ми маємо багато переконань, які є виправданими, раціональними та маючими статус знання. Аналізуючи ці переконання ми можемо помітити, що джерелом виправданості, раціональності та статусу знання одних з них є досвід, а інших умовиводи. Аналізуючи ці переконання в спробі зрозуміти, що робить їх виправданими ми можемо помітити, що джерелом виправданості деяких з них є дещо внутрішнє по відношенню до людини, а джерелом виправданості інших дещо зовнішнє по відношенню до людини. В першому випадку переконання стають виправданими оскільки людина певним чином працює з даними, доступними їй з точки зору від першої особи. В другому випадку переконання стають виправданими, оскільки вони сформовані в контексті правильним чином організованих зовнішніх по відношенню до досвіду людини середовища та процесів формування її переконань. Намагаючись зрозуміти які переконання є раціональними ми помітили, що деякі поняття раціональності є тотожними або майже тотожними до розглянутих перед цим поглядів на природу виправдання. Нарешті ми коротко розглянули питання про природу знання і виявили, що знання – це істинне переконання, яке є підтвердженим. Підтвердження ми визначили як те, що поєднує формування переконання з його істинністю. Ми також зазначили, що в якості претендентів на підтвердження розглядаються різні теорії виправдання і вказали на те, що будемо в якості гарного кандидата на підтвердження розглядати теорію реліабілізму.
Ми розглянули такі поняття як виправдання, раціональність та знання. Тепер ми коротко опишемо, яким чином формуються теїстичні переконання. Після цього ми приступимо до аналізу питання про те, чи можуть такі переконання бути виправданими, раціональними та маючими статус знання.
Теїстичні переконання багатьох людей як на протязі історії так і в наші дні формувалися за допомогою уже розглянутих раніше способів формування переконань: досвіду та умовиводів. Досвід та умовиводи можуть ставати джерелом теїстичних переконань різними способами, які можна умовно розділити на класичні та некласичні обґрунтування. Важливо зазначити, що деякі з таких способів обґрунтування представляють собою аргументацію на користь існування Бога в той час як, частина інших аргументацію на користь існування об’єкта з деякими атрибутами Бога. Хоча в останньому випадку аргументація не є повноцінним доказом існування Бога, але вона є достатньою для того, щоб підвищити вірогідність існування Бога.
Класичні способи обґрунтування теїстичних переконань найбільш відомі в формі різних умовиводів, таких як онтологічні аргументи, космологічні аргументи, телеологічні аргументи, моральні аргументи, аргументи від чудес, прагматичні аргументи, аргументи від досвіду.
Онтологічні аргументи передбачають виведення існування Бога з самого поняття «Бог». Відомими захисниками таких аргументів в наші дні є Чарльз Хартсхорн (Hartshorne, 1965), Алвін Плантінга (Plantinga, 1974), Юджин Нагасава (Nagasawa, 2017). Космологічні аргументи, як правило, передбачають захист тези про те, що в основі ієрархії реальності є найбільш фундаментальний рівень, який має атрибути Бога, або захист тези, що існує безпричинна причина всіх подій, яка має атрибути Бога. Такого роду аргументацію в наші дні захищають, наприклад, Едвард Фесер (Feser, 2017), Олександр Прус (Pruss, 2012), Вільям Крейг (Craig, 2008). Телеологічні аргументи передбачають захист тези, що ті чи інші частини навколишнього світу вказують на існування розумного задуму, автором якого є Бог. В наші дні захист таких аргументів можна знайти в роботах Річарда Суінберна (Swinburne, 2004), Робіна Колінза (Collins, 2012), Ендрю Лока (Loke, 2022). Моральні аргументи передбачають захист тези, що існування певних моральних істин в навколишньому світі, або можливість їх знати, або здатність людей до моральної поведінки краще за все пояснюється існуванням Бога. Серед сучасних захисників таких аргументів вкажемо на Девіда Багета (Baggett, 2011), Марка Лінвілла (Linville, 2012), Стівена Еванса (Evans, 2014). Аргументи від чудес передбачають захист тези, що в навколишньому світі є надприродні події, які вказують на існування Бога. Таку аргументацію в наші дні захищали Тімоті та Лідія Макгрю (McGrew, McGrew, 2012), Гарі Хабермас та Майкл Лікона (Habermas, Licona, 2004), Ніколас Том Райт (Wright, 2003). Прагматичні аргументи мають на меті захист тези, що людині слід використовувати релігійну практику як найбільш оптимальний спосіб досягнення різних цілей. Таку аргументацію в наші дні захищали Джастін Макбрайєр (McBrayer, 2014), Елізабет Джексон (Jackson, forthcoming), Майкл Рота (Rota, 2016a, 2016b). Аргументи від досвіду передбачають захист тези, що різні види нашого досвіду, зокрема релігійний досвід, вказують на існування Бога, або надприродної реальності. Остання, втім, підвищує вірогідність існування Бога. Серед сучасних захисників такої аргументації можна виділити Джона Хіка (Hick, 1967), Кароліну Девіс (Davis, 1989), Квана Кай-мана (Kai-man, 2011). Нарешті зазначимо, що деякі автори також захищали тезу про те, що переконання людини в існуванні Бога може бути виправданим, раціональним та навіть маючим статус знання на підставі переживання ними різних видів досвіду, зокрема релігійного. В цьому випадку теїстичні переконання формуються не на підставі умовиводів, які показують, що різні види досвіду вказують на існування Бога, а на підставі прямого переживання Бога в своєму досвіді. Такий спосіб обґрунтування теїстичних переконань в наші дні захищали, наприклад, Вільям Олстон (Alston, 2014), Тайлер Маккнаб (McNabb, 2018), Ендрю Мун (Moon, 2021).
В рамках короткої статті ми не можемо зробити такий же огляд ідей, які лежать в основі некласичних способів обґрунтування теїстичних переконань, який було зроблено у відношенні до класичних. Проте коротко зазначимо, що сучасні мислителі захищали різні види некласичних обґрунтувань і віднесли до їх числа метафізичні аргументи, номологічні аргументи, аксіологічні аргументи, ноологічні аргументи, лінгвістичні аргументи, антропологічні аргументи та мета-аргументи (McIntosh, 2019).
Ми розглянули сенс понять, таких як виправдання, раціональність та знання, а також шляхи, якими різні люди приходили та приходять до теїстичних переконань. Тепер ми можемо проаналізувати питання про те, чи обов’язково слід завжди вважати такі переконання невиправданими, ірраціональними та не маючими статус знання. Більше того: чи можуть вони бути виправданими, раціональними та маючими статус знання?
Відповідаючи на поставлені питання щодо теїстичних переконань почнемо з того, що звернемося до розглянутої раніше деонтологічної теорії виправдання, яка відноситься до інтерналізму. Згідно з цією теорією переконання є виправданими якщо вони сформовані інтелектуально відповідальним чином. Чи є підстави вважати, що теїстичні переконання, які обґрунтовані класичним чи некласичним шляхом, обов’язково є невиправданими в цьому сенсі? Чи є підстави вважати, що всі люди, теїстичні переконання яких сформувалися в такий спосіб, при їх формуванні діяли інтелектуально безвідповідально – ігноруючи доступні дані, діючи непослідовно тощо? Ми не знаємо жодних таких підстав. Існують люди з теїстичними переконаннями, які сформовані дійсно інтелектуально безвідповідальним шляхом. Але є й люди, теїстичні переконання яких сформовані інтелектуально відповідальним шляхом: вони чесно проаналізували доступні їм дані, читаючи, наприклад, книги, де розглядаються різні види обґрунтування теїстичних переконань. Такі люди, проаналізувавши матеріал з цих книг, могли знайти викладене в ньому обґрунтування переконливим та послідовним, в результаті чого переконатися, що є сенс прагнути до Бога в рамках релігійної практики, або переконатися в тому, що Бог існує чи в тому, що він виконував певні дії в історії. Звісно, що сформовані таким чином теїстичні переконання є сформованими інтелектуально відповідальним чином, а отже вони виправдані. Можливо хтось би заперечив, стверджуючи, що переконання цих людей насправді не сформовані інтелектуально відповідальним чином, адже вони не врахували деякі дані в формі роботи філософів, які критикували різні форми обґрунтування теїстичних переконань. Але з твердження, що людина не врахувала деякі дані при формуванні теїстичних переконань не слідує, що вона діяла інтелектуально безвідповідальним чином. Деонтологічна теорія виправдання передбачає, що виправданим є переконання, сформоване з урахуванням всіх доступних людині даних, пов’язаних з відповідним предметом, а не з урахуванням всіх існуючих даних. Дані, які не є відомими людині, ніяк не впливають на питання про те, чи є певне її переконання виправданим. Питання про його виправданість вирішується в залежності від того, як людина працює з тими даними, що в даний момент їй доступні. Можливо деякі люди погодилися б з цими зауваженнями, але почали б стверджувати, що навіть якщо в контексті певних даних теїстичні переконання людини є виправданими з точки зору класичної деонтології, це є справедливим лише для людей без достатньої освіти. З точки зору цих критиків людина з достатньою освітою буде мати такі дані, в контексті якої вона не може мати виправдані теїстичні переконання. Зокрема, вона буде знайомою зі згаданою вище критикою різних способів обґрунтування теїстичних переконань, в контексті якої такі переконання вже не можуть бути виправданими. Однак точка зору таких критиків є хибною. Справа в тому, що існують не лише філософи з гарною освітою, які критикують різні способи обґрунтування теїстичних переконань, а й філософи з гарною освітою, які захищають різні способи обґрунтування теїстичних переконань. Останні можуть досконало знати всі аргументи на користь і проти теїстичних переконань, бути чесними та послідовними і при цьому все ще переконаними в їх добрій обґрунтованості. Такі люди, вочевидь, мають теїстичні переконання, сформовані інтелектуально відповідальним чином та виправдані. Отже, людина може мати виправдані теїстичні переконання навіть за наявності високого рівня освіти. Звісно, що це a fortiori значить й те, що людина, яка ще тільки знаходиться на шляху до отримання високого рівня філософських знань, може мати виправдані теїстичні переконання.
Ми дійшли висновку, що з точки зору деонтологічної теорії виправдання немає підстав вважати, що всі теїстичні переконання обов’язково є невиправданими. При цьому вони можуть бути виправданими і навіть фактично є виправданими у випадку як мінімум з деякими людьми. Однак чи можуть такі переконання бути виправданими і з точки зору реліабілізму, який відноситься до екстерналізму? Відповідь на це питання пов’язана з однією з досить складних проблем в епістемології, а саме з питанням про те, чи можемо ми взагалі обґрунтувати тезу, що наші пізнавальні процеси є надійними з точки зору реліабілізму. Реліабілізм, як вже зазначалося, передбачає, що виправданими є переконання, сформовані надійними пізнавальними процесами: такими, що формують істинні переконання частіше, ніж хибні. Звідки ми знаємо, що наші пізнавальні процеси, такі як зір, слух тощо є надійними в цьому сенсі? Будь-які наші судження про стан наших пізнавальних процесів є результатом роботи цих самих процесів. І якщо вони є ненадійними, то наші судження про їх надійність на підставі отриманих від них даних не є виправданими. Чи можна вирішити цю проблему? На нашу думку можна, але для цього треба використовувати деякі теорії виправдання в рамках інтерналізму та екстерналізму одночасно. Як вже зазначалося, ми пізнаємо навколишній світ в контексті досвіду. Враховуючи всі дані досвіду та послідовно формуючи на їх підставі переконання, ми будемо діяти інтелектуально відповідальним чином. В результаті сформовані переконання будуть виправданими з точки зору деонтологічної теорії виправдання. І факт полягає в тому, що з точки зору цієї теорії ми можемо мати виправдані переконання про стан наших пізнавальних процесів. З одного боку досвід здорового глузду може сформувати в нас переконання, що загалом наші пізнавальні процеси є надійними, а з іншого боку ми можемо прийти до того ж переконання на підставі різних умовиводів – наприклад, індуктивних (Bergmann, 2004). При цьому дане переконання може бути сформованим в результаті чесного і послідовного аналізу даних досвіду та висновків з них. В результаті переконання в надійності наших пізнавальних процесів буде сформованим інтелектуально відповідальним чином та виправданим. Таким чином, в контексті деонтологічної теорії виправдання в рамках інтерналізму людина може мати виправдане переконання про надійність своїх пізнавальних процесів. Маючи таке переконання людина буде також мати підстави вважати, що її пізнавальні процеси формують істинні переконання частіше, ніж хибні та є джерелом виправданих переконань з точки зору реліабілізму, який є однією з теорій екстерналізму.
Отже, людина може мати підстави вважати, що її пізнавальні процеси є надійними і що вони є джерелом виправданих переконань з точки зору реліабілізму. Чи є підстави вважати, що теїстичні переконання не відносяться до виправданих переконань, що вони не сформовані надійними пізнавальними процесами? Деякі автори стверджували, що є. Наприклад, посилаючись на когнітивну науку про релігію, вони стверджували, що теїстичні переконання формуються природним шляхом в результаті роботи пізнавальних процесів, які розвинулися в ході еволюції задля ідентифікації діяльності людей. З точки зору згаданих авторів ці пізнавальні процеси інколи починають працювати коли людина спостерігає не за діяльністю інших людей, а за навколишнім світом, в результаті чого в ній формується хибне переконання про те, що навколишній світ є результатом розумного задуму. Що можна сказати про цей аргумент? По-перше, з твердження, що зазначений пізнавальний процес розвинувся для ідентифікації діяльності людей не слідує, що він є ненадійним коли формує переконання про те, що навколишній світ є створеним. Якщо він дійсно створений, то цей пізнавальний процес формує істинні переконання щодо нього, є надійним та може розглядатися в якості джерела виправданих переконань. Поки не буде доведено, що навколишній світ не створений і, як наслідок, що цей пізнавальний процес ненадійний, аргумент, який ми розглядаємо, не зможе досягти своєї мети. По-друге, як повинно бути зрозуміло з написаного раніше, немає підстав вважати, що теїстичні переконання завжди формуються в результаті роботи цього пізнавального процесу. Багато з них формуються, наприклад, на підставі різних аргументів. Частина з таких аргументів мають передумови, які описують певні характеристики навколишнього світу, відомі нам в результаті спостережень. І, як вже зазначалося вище, ми можемо мати підстави вважати, що ці спостереження є результатом роботи надійних пізнавальних процесів. Отже, основані на них переконання про різні характеристики навколишнього світу є виправданими з точки зору реліабілізму. Також аргументи на користь теїстичних переконань, передумови яких описують ці характеристики, можуть бути логічно коректними. Всі аргументи з виправданими з точки зору реліабілізму передумовами, які побудовані логічно задовільним чином, формують істинні переконання частіше, ніж хибні. А отже такі аргументи є надійним пізнавальним процесом і джерелом виправданих з точки зору реліабілізму переконань. Оскільки деякі теїстичні переконання можуть бути висновком саме таких аргументів, то вони будуть виправданими з точки зору реліабілізму. Додамо також, що теїстичні переконання можуть бути основаними не на підставі аргументів, а на підставі досвіду і при цьому людина може мати виправдане переконання в тому, що пізнавальний процес, що лежить в основі цього досвіду, є надійним з точки зору екстерналізму (Bergmann, 2015; Moon, 2021).
Ми дійшли висновку, що теїстичні переконання можуть бути виправданими як з точки зору інтерналізму, так і з точки зору екстерналізму. Що можна сказати щодо їх раціональності? Вони не є апріорними переконаннями, тому не можуть бути раціональними з точки зору погляду на раціональність, згідно з яким всі раціональні переконання є апріорними та основаними на інтелектуальному досвіді. Але теїстичні переконання можуть бути раціональними з точки зору інших поглядів на раціональність. Ми раніше вже зазначали, що раціональність з точки зору Роберта Ауді є більш слабким обґрунтуванням, ніж виправдання. З урахуванням цього якщо теїстичні переконання виправдані, то вони a fortiori також раціональні. І ми вище показали, що вони можуть бути і в багатьох випадках є виправданими. Отже такі теїстичні переконання a fortiori раціональні. Як щодо раціональності, яка передбачає, що раціональним є переконання, сформоване інтелектуально відповідальним шляхом? Ми вже зазначали, що така раціональність фактично тотожна деонтологічній теорії виправдання. Оскільки з точки зору останньої теїстичні переконання можуть бути виправданими, а в деяких випадках і є виправданими, то вони можуть бути, а в деяких випадках і є раціональними з точки зору деонтологічної раціональності. Ще один вид раціональності пов’язаний з правильним функціонуванням пізнавальних процесів. Ми вже пояснювали, що цей погляд на раціональність можна розглядати в контексті реліабілізму: всі надійні пізнавальні процеси функціонують правильним чином та є джерелом раціональних переконань. Як було показано вище, теїстичні переконання можуть бути надійними з точки зору реліабілізму, а отже й функціонувати правильним чином, а отже й бути раціональними в останньому розглянутому сенсі раціональності.
Нарешті, чи можуть бути теїстичні переконання знанням? В цій статті для простоти викладення матеріалу ми виходимо з того, що реліабілізм є гарним кандидатом на опис підтвердження і умов формування знань. Оскільки, як вже було показано, теїстичні переконання можуть бути виправданими з точки зору реліабілізму, то їх можна вважати й маючими статус знання.
В даній статті ми описали сенс таких понять, як виправдання, раціональність та знання, а також способи формування теїстичних переконань. Ми розглянули питання про те, чи обов’язково вважати, що всі такі переконання є невиправданими, ірраціональними та не маючими статусу знання. Ми не знайшли гарних підстав вважати, що це так. Натомість ми дійшли висновку, що хоча теїстичні переконання деяких людей можна вважати невиправданими, ірраціональними та не маючими статус знання, однак теїстичні переконання інших людей можна вважати виправданими, раціональними та навіть маючими статус знання.
Використані джерела
Alston W. P. Perceiving God: The Epistemology of Religious Experience. Cornell University Press, 2014. 340 p.
Audi R. Epitemology: A Contemporary Introduction to the Theory of Knowledge. Routledge; 3rd edition, 2010. 432 p.
Baggett D., Walls J. Good God: The Theistic Foundations of Morality. Oxford University Press; Illustrated edition, 2011. 283 p.
Bergmann M. Epistemic Circularity: Malignant and Benign. Philosophy and Phenomenological Research 69 (3): 2004, P. 709–727.
Bergmann M. Religious Disagreement and Rational Demotion. Oxford Studies in Philosophy of Religion 6:21-57, 2015.
Chisholm R. M. The Foundations of Knowing. University of Minnesota Press, 1982. 232 p.
Collins R. The teleological argument: an exploration of the fine-tuning of the universe. In The Blackwell Companion to Natural Theology ed. W. L. Craig and J. P. Moreland. Wiley-Blackwell; 1st edition, 2012. P. 202-281.
Craig W. L. Reasonable Faith. Crossway; 3rd edition, 2008. 416 p.
Davis C. F. The Evidential Force of Religious Experience. Clarendon Press, 1989. 280 p.
Evans S. C. God and Moral Obligation. Oxford University Press, 2014. 199 p.
Feser E. Five Proofs of the Existence of God. Ignatius Press, 2017. 336 p.
Habermas G., Licona M. The Case for the Resurrection of Jesus. Kregel Publications, 2004. 384 p.
Hartshorne Ch. Anselm’s Discovery: A Re-Examination of the Ontological Proof for God’s Existence. La Salle, IL: Open Court. 1965.
Hick J. Faith and Knowledge. 2nd edition. London: Macmillan. 1967.
Jackson E. Pragmatic Arguments for Theism. In The Cambridge Handbook of Religious Epistemology ed. J. Greco, T. McNabb, J. Fuqua. Cambridge: Cambridge University Press.
Kai-man K. Rainbow of Experiences, Critical Trust, and God: A Defense of Holistic Empiricism. Continuum; 1st edition, 2011. 336 p.
Lemos N. M. Common Sense: A Contemporary Defense. Cambridge University Press, 2004. 210 p.
Linville M. D. The Moral Argument. . In The Blackwell Companion to Natural Theology ed. W. L. Craig and J. P. Moreland. Wiley-Blackwell; 1st edition, 2012. P. 391-448.
Loke A. T. E. The Teleological and Kalam Cosmological Arguments Revisited. Palgrave Macmillan, 2022. 511 p.
McAllister B. Seemings and the Foundations of Justification: A Defense of Phenomenal Conservatism. Routledge, 2023. 287 p.
McBrayer J. The Wager Renewed: Believing in God is Good for You. Science, Religion & Culture, 1(3), 2014. P. 130–140.
McGrew T., McGrew L. Internalism and Epistemology: The Architecture of Reason. Routledge, 2016. 208 p.
McGrew T., McGrew L. The argument from miracles: a cumulative case for the resurrection of Jesus of Nazareth. In The Blackwell Companion to Natural Theology ed. W. L. Craig and J. P. Moreland. Wiley-Blackwell; 1st edition, 2012. P. 593-662.
McIntosh Ch. A. Nontraditional arguments for theism. Philosophy Compass, Volume 14, Issue 5, 2019, P. 1-14.
McNabb T. Religious Epistemology. Cambridge University Press, 2018. 100 p.
Moon A. Circular and question-begging responses to religious disagreement and debunking arguments. Philosophical Studies 178 (3), 2021. P. 785-809.
Nagasawa Yu. Maximal God: A New Defence of Perfect Being Theism. Oxford University Press; 1st edition, 2017. 256 p.
Plantinga A. K. The Nature of Necessity. Clarendon Press, 1974. 255 p.
Plantinga A. K. Warrant and Proper Function. Oxford University Press; 1st edition, 1993a. 256 p.
Plantinga A. K. Warrant: The Current Debate. Oxford University Press; 1st edition, 1993b. 240 p.
Pruss A. Leibnizian cosmological arguments. In The Blackwell Companion to Natural Theology ed. W. L. Craig and J. P. Moreland. Wiley-Blackwell; 1st edition, 2012. P. 24-100.
Rota M. A Better Version of Pascal’s Wager. American Catholic Philosophical Quarterly, 90(3), 2016a. P. 415–439.
Rota M. Taking Pascal’s Wager: Faith, Evidence, and the Abundant Life. Downers Grove, IL: InterVarsity Press, 2016b.
Swinburne R. Epistemic Justification. Clarendon Press, 2001. 272 p.
Swinburne R. The Existence of God. Clarendon Press; 2nd edition, 2004. 376 p.
Wright N. T. The Resurrection of the Son of God. Fortress Press, 2003. 848 p.
