Бесіда під час Великого Посту, BBC1
Чудова спільна справа — сучасна наука. Ні місцезнаходження, ні віра, ні раса не накладають на неї обмежень. У своїх найкращих проявах вона дозволяє нам боротися з проблемами, що обсідають людство, і ми справедливо радіємо, коли відбувається поступ, який полегшує життя мільйонам. Все своє життя я був чистим математиком і часто розмірковував над тим, що Нобелівський лауреат з фізики Юджин Вігнер2 називав «Незбагненною ефективністю математики». Як рівняння, створені в голові математика, співвідносяться із Всесвітом зовні? Це питання змусило Альберта Ейнштейна сказати: «Єдине незбагненне у Всесвіті — це те, що він збагненний». Дивовижним є вже сам факт нашої віри в можливість наукового пізнання світу.
То чому ж ми віримо в пізнаваність Всесвіту?
Деякі світські мислителі стверджують, що людський розум зводиться до мозку, який є не чим іншим, як результатом неконтрольованих сил. У такому разі дивним виглядає уявлення, що істина, не кажучи вже про наукову істину, може бути його продуктом. На це ще давно вказував хімік Дж. Б.С. Голдейн3: «Якщо думки в розумі — лише рух атомів у мозку, то чи варто довіряти його судженням, зокрема й тому, що сам мозок складається з атомів?» Попри це, багато вчених дотримуються натуралістичного погляду, не усвідомлюючи, що він підриває саму раціональність — основу наукового дослідження!
Якщо звернутися до історії, то стає ясно, що так було не завжди. Наука, в тому вигляді, в якому ми її знаємо, вийшла на світову арену в Європі XVI–XVII століть. Чому саме там і тоді? Погляд Альфреда Вайтгеда4 з цього приводу передає К.С. Льюїс: «Люди стали науковцями тому, що очікували побачити закон у природі, а очікували вони цього тому, що вірили у Законодавця». Не випадково Ґалілей, Кеплер, Ньютон і Максвелл вірили в Бога.
Мелвін Келвін5, Нобелівський лауреат з біохімії, вбачає витоки важливої для науки ідеї про впорядкованість природи у такому переконанні: «Всесвітом керує один Бог, а не є результатом сукупності примх багатьох богів, кожен з яких панує над своєю сферою за власними законами». Подібний монотеїстичний погляд видається історичною основою сучасної науки.
Віра в Бога аж ніяк не стримувала розвиток науки, навпаки — була її рушієм. Відкривши закон всесвітнього тяжіння, Ісаак Ньютон не зробив поширеної нині помилки, не заявивши: тепер, коли існує закон тяжіння, Бог більше не потрібен. Замість цього він написав «Principia Mathematica», найвідомішу наукову книгу в історії, сподіваючись, що вона переконає розумну людину у бутті Творця.
Ньютону вдалося побачити те, чого, на жаль, нині багато хто не помічає. Він розумів, що Бог і наука не є взаємовиключними поясненнями. Бог — це Діяч, який створив і підтримує наш Всесвіт; наука ж повідомляє нам, як цей Всесвіт працює і які закони лежать в основі його поведінки. Як пояснення Всесвіту, Бог не суперечить науці більше, ніж сер Френк Віттл суперечить законам і механіці реактивного двигуна, пояснюючи сам двигун. Існування законів і механізмів жодним чином не доводить відсутність Творця, який їх розташував на своїх місцях. Навпаки, їхня складність і тонка налаштованість Всесвіту свідчать про мудрість Творця. Для Кеплера «головною метою всіх досліджень зовнішнього світу має бути відкриття розумного порядку, накладеного на нього Богом, і відкритого нам через мову математики».
У такому разі, як учений, я не соромлюся й не бентежуся бути християнином. Адже християнство відіграло велику роль у становленні моєї дисципліни.
Згадка про Кеплера спонукає мене звернутися до іншої проблеми. Наука, як я вже зазначав, — спільна справа. Проте справжній прорив часто здійснюється завдяки одній людині, яка має сміливість поставити під сумнів загальноприйняті погляди й прокласти свій власний шлях.
Однією з таких людей був Кеплер. Працюючи асистентом астронома Тихо Браге, він поїхав до Праги, де отримав завдання за допомогою математичного підходу інтерпретувати спостереження за рухом планет як складну систему кілець. Протягом століть панувала думка Аристотеля про те, що досконалий рух має бути коловим. Але у Кеплера не виходило узгодити спостереження з круговими орбітами. Відкинувши вчення Аристотеля, він зробив революційний крок: уважно вивчаючи свої нотатки і спостереження, Кеплер прийшов до висновку, що орбіти планет є не кругами, а еліпсами. Це відкриття призвело до кардинальної зміни наукової парадигми. Кеплер мав рідкісну здатність серйозно ставитися до будь-якого факту, що не вписувався у загальноприйняту теорію.
Таким же був і Ейнштейн. Адже саме явища, які не узгоджуються з панівною теорією, часто приводять до істотних проривів у науці. Більше того, існують речі, які взагалі виходять за межі науки. Слід пам’ятати, що, всупереч поширеній думці, наука — не єдиний шлях до істини. Весь приголомшливий успіх науки пояснюється, зокрема, звуженням сфери її методів та обмеженістю кола розглядуваних нею питань. Наука не є синонімом раціональності, адже інакше довелося б закрити половину факультетів у наших університетах. У житті є важливіші питання: історія та мистецтво, культура і музика, істина і сенс, любов і краса, моральність і духовність — і багато іншого, що знаходиться поза межами природничих наук і, безумовно, поза межами натуралізму. Чи не виявиться так, що домінування натуралізму стримує прогрес, так само як спочатку погляди Кеплера гальмувало аристотелівське вчення?
Саме така думка приходить мені на розум під час цього Великого Посту. Особливо коли я думаю про особистість Ісуса — Людини, яка найбільше не відповідала уявленням цього світу. Я стверджую, що так само, як Кеплер здійснив переворот у науці, звернувши увагу на невідповідність спостережень математичній мудрості свого часу, так і моє, і життя багатьох інших людей докорінно змінилося завдяки усвідомленню того, чому Ісус не вписувався і не вписується у спосіб мислення цього світу. Насправді, саме те, що Ісус не відповідав очікуванням світу, є однією з причин, чому я вірю, що Він — Син Божий.
Наприклад, Ісус не вписувався у вузькі рамки літературного вимислу. Інакше Євангеліє було б неможливо пояснити. Потрібно мати неймовірний геній, щоб вигадати характер Ісуса і ще й створити притчі, які самі по собі є шедеврами літератури. Просто неможливо, щоб автори чотирьох Євангелій, будучи малоосвіченими людьми, всі виявилися одночасно геніями світового рівня.
Більше того, у літературі є небагато персонажів, які здаються нам справжніми людьми, яких ми могли б упізнати. Один із таких — Сократ, мій інтелектуальний герой. Протягом поколінь люди захоплювались ним як реальною особистістю, бо Платон його не вигадав. Те саме стосується Ісуса Христа. Чим більше ми дізнаємося про різні культури того часу, тим ясніше стає: якщо б характер Ісуса не був історичною реальністю, то ніхто не зміг би Його вигадати, адже Він не вписувався в жодну з культур. Ісус із Євангелій не відповідав уявленням ні про грецького, ні про римського, ні про юдейського героя.
Юдейський ідеал — це сильний, войовничий вождь, сповнений месійських очікувань, готовий боротися проти римської окупації. Тож не дивно, що коли Ісус не чинив опору під час арешту, Його послідовники тимчасово покинули Його. Він зовсім не відповідав образу юдейського вождя.
Для греків цінним було епікурейське прагнення уникати надмірного болю і насолоди, що могли б порушити спокій, або стоїчне придушення емоцій, як у Сократа, який зустрів смерть незворушно.
Ісус не нагадував жодного з них. У Гефсиманському саду, охоплений тяжкими стражданнями, Він молився, обливаючись кров’ю, благаючи Отця позбавити Його від смерті на хресті. Жоден грек не обрав би такого героя.
Римський намісник Понтій Пилат вважав Ісуса непрактичним і чужим для цього світу, коли Ісус сказав йому: «Царство Моє не від світу цього. Я на те народився і на те прийшов у світ, щоб свідчити про істину».
Ісус був протилежністю всім уявленням про ідеального героя. Насправді атеїст Метью Перріс нещодавно написав у журналі «Спектейтор», що навіть церква не змогла б вигадати Ісуса, якби Його не було! Ісус просто не підходив під людські уявлення. Як і Його Великоднє послання, до якого нас готує Великий Піст.
Святий Павло говорить, що проповідь про Христа розіп’ятого для юдеїв є спокусою, а для греків — безумством. Очевидно, що ранні християни не змогли б вигадати таку історію. Звідки ж вона взялася? Вона прийшла від самого Ісуса Христа, який сказав: «Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити й віддати душу Свою для викуплення багатьох»6.
Ісус не вписувався у світ. Тому Його і розіп’яли, намагаючись замкнути Його в гробниці, що їм не вдалося: Він воскрес на третій день.
Але чи не суперечить усе це науці, яку я раніше так високо оцінював? Чи можливі взагалі такі чудеса, що порушують закони природи?
Я так не вважаю. Якщо я дві ночі поспіль кладу по 10 фунтів у шухляду, то за законами арифметики в мене має бути 20 фунтів. Якщо ж, прокинувшись, я знаходжу там лише 5 фунтів, як зазначив К.С. Льюїс, то я не думаю, що порушилися закони арифметики, а підозрюю, що порушили закони Англії. Закони природи описують звичайний перебіг подій у Всесвіті. Бог, який створив ці закони, не є їхнім в’язнем, так само як злодій не є в’язнем законів арифметики. Всесвіт, як і моя кімната, — це не замкнена система (як твердять секуляристи). Бог може, якщо забажає, втрутитися, наприклад, воскресити Ісуса Христа.
Зауважте, саме знання законів арифметики допомогло мені зрозуміти, що шухляду пограбували. Так само, знаючи, що зазвичай мертві залишаються в могилах, ми можемо розпізнати чудо Воскресіння. Ми можемо твердо сказати, що зазвичай ніхто не воскресає природним чином. Але християни й не стверджують, що Ісус воскрес природним шляхом — вони кажуть, що це сталося завдяки надприродній силі. Закони природи цього не заперечують.
Юм вважав, що слід відкидати чудо лише тоді, коли його неприйняття не призводить до ще більш неймовірних наслідків, які потребували б ще більшого чуда для пояснення. Це вагома підстава вірити у Воскресіння Ісуса Христа. Свідчення про порожню гробницю, репутація очевидців, стрімке зростання християнства з іудаїзму і досвід мільйонів людей сьогодні незрозумілі без факту Воскресіння.
Шерлок Голмс казав доктору Ватсону: «Відкиньте все неможливе, і те, що залишиться, яким би неймовірним не здавалося, буде правдою».
Як кажуть християни на Пасху: «Христос воскрес! Воістину воскрес!»7
— Джон Леннокс — заслужений професор математики Оксфордського університету, всесвітньо відомий лектор, чиї виступи присвячені перетину науки, філософії та релігії. Він регулярно викладає в різних академічних установах, є старшим науковим співробітником Trinity Forum і автором низки книжок, що досліджують взаємозв’язок між наукою і християнством. Крім того, він очолює OCCA — Оксфордський центр християнської апологетики.
Примітки перекладача
1. Передача на четвертому каналі радіо BBC. Щотижня одна людина готує бесіду на якусь тему, пов’язану з життям Христа. Таким чином, за весь час Великого Посту встигнуть виступити шість осіб.
2. Юджин Вігнер (угор. Wigner Jenő Pál, 1902–1995) — американський фізик і математик угорського походження, лауреат Нобелівської премії з фізики 1963 року «за внесок у теорію атомного ядра і елементарних частинок, особливо за відкриття і застосування фундаментальних принципів симетрії».
3. Джон Бёрдон Сандерсон Голдейн (англ. John Burdon Sanderson Haldane, 1892–1964) — англійський біолог (генетик, еволюціоніст, фізіолог, біохімік, біометрист), популяризатор і філософ науки. Один із засновників сучасної популяційної, математичної, молекулярної та біохімічної генетики, а також синтетичної теорії еволюції.
4. Альфред Норт Вайтхед (англ. Alfred North Whitehead, 1861–1947) — англійський математик, який разом із Бертраном Расселом написав фундаментальну працю Principia Mathematica (1910–1913).
5. Мелвін Елліс Келвін (англ. Melvin Ellis Calvin, 1911–1997) — американський біохімік, лауреат Нобелівської премії 1961 року «за дослідження засвоєння вуглекислого газу рослинами».
6. Євангеліє від Матвія, 20:28.
7. В оригінальній роботі Джона Леннокса великоднє вітання наводиться спочатку російською мовою (латиницею), потім англійською.
Джерело: «Ветвистое древо».
