Чи не взяли християни історію Ісуса з давніх язичницьких легенд про героїв чи «вмираючих і воскресаючих богів»? Це одне з найдавніших заперечень проти воскресіння Ісуса. Ще у II столітті філософ на ім’я Цельс порівнював воскресіння Христа з загадковим зникненням і поверненням відомого поета1. У новітній версії цієї критики один автор стверджував, що історії про Ісуса настільки схожі на перекази про єгипетського бога Гора, що перші християни начебто просто скопіювали ідею воскресіння з Єгипту2. То чи могла рання церква вигадати розповідь про воскресіння, базуючись на подібних міфах?
У перший рік мого навчання в коледжі, коли я глибоко сумнівався у вірі, саме це питання переслідувало мене чи не найбільше. Сьогодні ж тема «язичницьких паралелей» взагалі не викликає у мене тривоги. Ось чому. По-перше, навіть якщо деякі паралелі між міфами і розповіддю про воскресіння Ісуса існують, це ще не означає, що саме воскресіння треба вважати вигадкою. Такі подібності можуть бути, як зауважив К. С. Люїс багато років тому назад, виразом глибинної людської туги за викупленням і новим життям3.
По-друге, самі ці «паралелі» — дуже сумнівні. Якщо уважно проаналізувати давні джерела та артефакти, то виявиться, що вони зовсім не такі вже й подібні, як твердять скептики. Хоча багато хто стверджує, що боги на кшталт Гора були розіп’яті і воскресли, жоден текст дохристиянської епохи не описує такого. Наприклад, відомий сюжет єгиптян про Гора зображає, як його ужалило отруйне створіння, а потім оживила мати Ісіда та бог Місяця — зовсім інше, ніж розп’яття й воскресіння4. Інші міфи також мають свої «прогалини» при детальному аналізі. Навіть у тих кількох випадках, де згадується духовна смерть і повернення божества, історії, як правило, були метафорами про зміну пір року, коли після зими поля знову стають родючими навесні. Але перші християни ніколи не стверджували, що Ісус воскрес у якомусь духовному чи метафоричному сенсі. Якби вони розповідали щось подібне про Ісуса у першому столітті, це не викликало б жодного спротиву і швидко було б забуто, бо в такому викладі не було нічого незвичного.
Але ранні тексти розповідають щось набагато радикальніше: Ісуса зображено як Бога і людину, народженого у Вифлеємі за правління кесаря Августа (Лк. 2:1–7), у родині, де були відомі згодом у церквах Його брати та сестри (Рим. 1:3; 9:5; 1 Кор. 9:5; 15:5). Перші християни вірили, що та сама плоть Ісуса, яка прийшла у світ через утробу Марії, померла і воскресла в реальній історії (Рим. 6:10; Гал. 1:1; 4:4; 1 Петр. 3:18). І це воскресіння було не просто духовним явищем — це було тіло, яке могло їсти рибу, готувати сніданок і бути доторкнутим тремтячими пальцями учнів (Лк. 24:42–43; Ів. 20:17; 21:9). Це зовсім не було схоже на привида Обі-Вана Кенобі, який явився Люку Скайвокеру у «Зоряних війнах». Це було ближче до Ґандальфа, який повернувся у тілі, після того як «заблукав поза думкою й часом» у «Володарі перснів» — але з однією різницею: на відміну від Толкіна, перші християни не намагалися написати художню вигадку5.
На відміну від метафоричних повернень вмираючих і воскресаючих богів, воскресіння, описане християнами, було «одноразовою історичною подією, яка відбулася в одній конкретній точці земної топографії», «не пов’язаною з сезонними змінами»6. Тому малоймовірно, що християни могли запозичити цю ідею воскресіння з історій про сезонні цикли вмираючих і воскресаючих богів.
Якщо вмираючі і воскресаючі боги, не можуть пояснити воскресіння, то як щодо героїчних подвигів, описаних в античних романах і п’єсах, з їхніми героями і героїнями, які чудесним чином обманювали смерть? Чи могло воскресіння Христа бути запозичене з таких історій? Це правда, що герої стародавніх казок часто знаходили способи втекти з царства мертвих. Наприклад, в оповіданні драматурга Евріпіда Геракл викликав на двобій смерть і повернув до життя жінку7. Проте ті, хто бачив такі історії на сцені, ніколи не припускали, що фізичне воскресіння може відбутися насправді8. Платон та деякі інші автори вважали, що душі й зорі мають спільну природу, — думка, що несподівано ожила у пісні «I’m a Star» з анімаційного фільму «Бажання» від Disney. Через поширену віру в спільне походження душ і зірок, піднесення доброчесних душ до зірок було поширеною темою. Проте астральне піднесення дуже відрізняється від тілесного воскресіння9.
Багато людей у першому столітті вірили, що їхні душі можуть пережити свої епітафії і навіть піднятися на небеса, але тілесне воскресіння не було варіантом, який стародавні римляни серйозно розглядали. У свідомості більшості з них тіло могло дарувати задоволення і славу, перебуваючи на землі. Проте, позбувшись тіла, ніхто не хотів би повернути його чи щось подібне до нього10. Душі могли сходити в Гадес або підноситися до зірок, але одне вони точно не робили — не поверталися у плоті на землю.
Примітки
1. Origen of Alexandria, Contra Celsum: Libri VIII, ed. Miroslav Marcovich (Boston: Brill, 2001), 3.26–27.
2. Tom Harpur, The Pagan Christ: Recovering the Lost Light (New York: Walker, 2004), 84.
3. C. S. Lewis, God in the Dock (Grand Rapids, MI: Eerdmans, 1970), 58–60.
4. Emily Teeter, Religion and Ritual in Ancient Egypt (Cambridge, UK: Cambridge University Press, 2011), 175.
5. J. R. R. Tolkien, The Two Towers, pt. 2 of The Lord of the Rings, 1 vol. ed. (New York: Houghton Mifflin, 1994), 484, 490–91.
6. Tryggve N. D. Mettinger, The Riddle of Resurrection: “Dying and Rising Gods” in the Ancient Near East (University Park, PA: Eisenbrauns, 2013), 221.
7. Euripides, “Alcestis,” in Cyclops. Alcestis. Medea, ed. and trans. David Kovacs (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1994), 1123–58. Дехто вважав, що поет Арістей з’явився знову після таємничого зникнення, але деякі з його появ були розділені століттями, а його пізніші появи ніколи не мали чітко вираженого фізичного вигляду. See Herodotus, The Persian Wars: Books 3–4, trans. A. D. Godley (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1921), 4.13–15.
8. Origen, Contra Celsum 2.55.
9. Plato, “Timaeus,” in Timaeus. Critias. Cleitophon. Menexenus. Epistles (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1929), 41d–e. See also Cicero, “De Re Publica,” in On the Republic. On the Laws, trans. Clinton W. Keyes (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1928), 6.15–16.
10. N. T. Wright, The Resurrection of the Son of God (Minneapolis: Fortress, 2003), 60.
— Тімоті Пол Джонс — віце-президент з докторських досліджень, професор християнського сімейного служіння, завідувач кафедри апологетики, етики та філософії Південної баптистської богословської семінарії. Джонс є автором численних книг, серед яких «How We Got the Bible» та «In Church as It Is in Heaven». Він також служить пастором-проповідником у церкві Sojourn Church Midtown в Луїсвіллі, штат Кентуккі, і є співведучим «The Apologetics Podcast».
Уривок з книги «Did the Resurrection Really Happen?»Тімоті Пола Джонса (Crossway, 2025). Використано з дозволу.
Уся християнська віра стоїть на переконанні, що Ісус із Назарету воскрес із мертвих. Якщо гробниця не була порожньою, то й віра християн — порожня. Але як ми можемо бути впевнені, що воскресіння справді відбулося?
У цій лаконічній брошурі автор Тімоті Пол Джонс відповідає на сумніви й запитання, які виникають щодо воскресіння Ісуса, описаного в Новому Завіті. Джонс переконливо доводить, що це не міф, запозичений з язичницьких легенд, і не вигадка, створена для того, щоб виправдати єврейські очікування. Це була реальна історична подія, підтверджена серйозними свідченнями — зокрема розповідями чоловіків і жінок, які були готові віддати життя за те, що бачили на власні очі.
З повагою звертаючись до тих, хто сумнівається, Джонс надає переконливі аргументи на користь воскресіння. Окрім того, він показує, чому воскресіння має значення для віруючих і сьогодні.
