Це питання, звісно, іронічне (принаймні, мало б таким бути). Але воно ілюструє важливий момент. Чим би ще не був аборт1, це — вбивство дитини, зазвичай за згодою матері, а часто й батька.
Я зустрічав людей, які вважають, що робити аборт — це нормально, оскільки ненароджена дитина є лише «скупченням клітин». Очевидно, вони думають, що ця безформна маса клітин магічним чином стає дитиною в момент народження. Завдяки сучасним технологіям ми тепер бачимо, що ненароджена дитина — це набагато більше, ніж просто набір клітин; вона має людську структуру від самого початку. Це вплинуло на погляди деяких людей. Проте, навіть якби ненароджені діти справді були лише масою клітин, що магічно перетворюється на немовля при народженні, це не скасовувало б того факту, що ця людська істота — чиясь дитина.
Інші вважають, що робити аборт на ранніх термінах — прийнятно, але з певного моменту це стає вбивством і має бути заборонено. Дійсно, так думає багато хто. У цьому есе я доводитиму, що оскільки дитина є людською істотою і дитиною своїх матері й батька, вбивати її на будь-якій стадії — неправильно.
Іноді стверджують, що вбивство ненародженої дитини не є людиновбивством, оскільки вона не є «особою». Чи є це твердження істинним, залежить від того, як визначати слово «особа». Якщо ми вважаємо, що особа — це той, хто має здатність до міркування, тоді ненароджені діти, а також уже народжені немовлята на ранніх стадіях розвитку, люди в комі та люди на пізніх стадіях хвороби Альцгеймера не є особами. Якщо ж ми вважаємо особою будь-якого представника людського виду, що перебуває в процесі нормального розвитку, тоді наші ненароджені діти є особами. Але незалежно від того, чи вважаємо ми ненароджену дитину особою, вона безперечно є людською істотою. З аргументом про «не-особу» питання постає так: «На якому етапі людська істота починає вважатися особою? І, відповідно, до якого моменту вбивство людської істоти є морально допустимим?»
До речі, бути «людською істотою» — це не те саме, що просто бути «людським». Волосся людини є людським, як і шкірний наріст. Кожна клітина в тілі людини є людською. Але окремі клітини не є людськими істотами.
Коли суперечки навколо абортів серйозно спалахнули близько 65 років тому, іноді казали, що аборти будуть законними лише в так званих «важких випадках»: вади розвитку, зґвалтування тощо. Через кілька років почали говорити, що вони будуть законними лише протягом перших місяців вагітності, і що ніхто й не думає про те, щоб дозволити їх на пізніх термінах. На сьогодні в моєму рідному штаті Мічиган та в багатьох інших місцях аборт за бажанням є законним аж до моменту народження. Як тільки встановлюється принцип, що вбивати невинну людську істоту — це нормально, стає дедалі важче визначити конкретний час, коли це вбивство стає неправильним.
Розмірковуючи про аборти, люди зазвичай мають одну з двох інтуїтивних реакцій. Перша полягає в думці, що ненароджена дитина на певній стадії недостатньо розвинена, а тому в її вбивстві немає нічого морально поганого. Люди з такою інтуїцією називають себе «pro-choice» (прихильниками вибору). Багато хто з цієї групи погодився б, що в певний момент вагітності вбивати ненароджену дитину стає морально неправильним. Інші, можливо, вважатимуть, що немає нічого поганого у вбивстві вже народжених немовлят на певних стадіях розвитку після народження.
Людей з іншою інтуїтивною реакцією називають противниками абортів або «pro-life» (прихильниками життя). Вони вірять, що дитина в утробі є людською істотою, а тому вбивати її морально неправильно незалежно від стадії розвитку, за винятком, можливо, якихось екстремальних обставин (як-от аненцефалія), коли це в кращому разі є лише меншим злом.
Ці дві інтуїції не можуть бути правильними одночасно. Або позиція «pro-choice» помилкова, або «pro-life». Основна частина цього есе буде присвячена доведенню того, що мислення «pro-life» є правильним, а «pro-choice» — хибним. Головний аргумент полягає в тому, що інтуїція «pro-choice» є помилковою, оскільки внутрішня цінність людської істоти існує незалежно від стадії її розвитку.
Існують дві стратегії, до яких можуть вдаватися прихильники абортів, намагаючись виправдати вбивство ненароджених дітей. Перша — стверджувати, що чим більше розвинена дитина, тим менш прийнятним є її вбивство. Другий підхід полягає в тому, що в розвитку дитини є певна точка змін, яка робить вбивство допустимим. Я стверджую, що жоден із цих підходів не є успішним.
Щодо першого: загальна ідея полягає в тому, що цінність людської істоти зростає разом із її розвитком. Як щойно запліднена яйцеклітина, вона має низьку цінність. Цінність зростає в міру росту дитини, поки вона не народиться. Далі цінність зростає протягом життя, аж поки в старості вона не починає зменшуватися, коли людина втрачає різні здібності. Таким чином, ми бачимо попит на аборти (вбивство ненароджених) та евтаназію — вбивство літніх, важкохворих людей та осіб з інвалідністю. Це нагадує гітлерівське винищення немічних та інвалідів.
Очевидно, що цей погляд має кілька проблем. Тут я хочу показати, що відбувається плутанина поняття «цінності» стосовно внутрішньої цінності людини. По-перше, навіть якщо припустити заради дискусії, що люди поступово набувають певної цінності в міру розвитку та здобуття здібностей, існує глибша цінність, яку вони мають просто тому, що вони є людьми. Кожна людина є однією істотою, однією людською істотою від початку до кінця. Як можна визначити, що в якийсь момент цього росту наступає час, коли вбивати цю людину стає морально допустимим? Говорячи коротко — ніяк. У деяких країнах чи штатах існують закони, що дозволяють аборти до певного терміну, наприклад, до 5 місяців. Проте встановлення такого часового обмеження є довільним. Візьмемо, наприклад, 5 місяців. За день до межі в 6 місяців дитина є такою ж живою людською істотою, як і через день після неї. В одну мить, в один конкретний день ситуація перетворюється з «допустимого вбивства» на «неприпустиме». Сам лише плин часу та ріст індивіда не дають жодної підказки щодо того, коли «цінність» змінюється настільки, що припинення життя стає вбивством. Абсурдно стверджувати, наприклад, що в 3 місяці та 16 днів вбивати дитину — це нормально, а в 3 місяці та 17 днів — ні. Навіть якби такий момент існував, ми не могли б його знати, а отже, всі подібні дозволи та обмеження є довільними. На кожній стадії розвитку дитина залишається людською істотою та дитиною своїх батьків.
Деякі прихильники допустимості абортів кажуть, що в певний момент дитина набуває певної ознаки, яка є межею між морально допустимим і недопустимим абортом. Дозвіл на аборт до самого моменту народження — це та сама логіка. Дитина за годину до народження суттєво не відрізняється від дитини через годину після народження. Проте в деяких регіонах, як-от у Мічигані, законно вбивати ненародженого, але вбивство після народження вважається умисним вбивством першого ступеня. Очевидно, декому така логіка здається правильною. Тим не менш, ми бачимо рух за легалізацію інфантициду (дітовбивства), принаймні в деяких випадках. У будь-якому разі, в усіх цих прикладах відбувається навмисне знищення людської істоти.
Припустімо, хтось дотримується думки, що морально прийнятно вбивати ненароджену дитину до певного моменту розвитку, коли стається якась зміна. Де ця точка зупинки і як ми можемо про неї дізнатися? Окрім «розуму», пропонувалися й інші визначальні риси. Одна з них — життєздатність, тобто ідея, що вбивати дитину неправильно лише тоді, коли вона може вижити поза утробою. Окрім того факту, що здатність дитини вижити без матері залежить від доступних технологій, немає жодної причини вважати життєздатність точкою відліку. Яке це має відношення до того, є дитина людською істотою чи ні? Визначення людини не залежить від здатності виживати самостійно.
Життя дитини — це континуум, безперервний ріст. Будь-яка точка, де відбувається зміна в істоті дитини, все одно є частиною цього життєвого континууму. Навіть коли в розвитку дитини стається велика зміна, це все одно та сама дитина, жива людська істота, яка проходить через цю зміну.
Інша ідея полягає в тому, що аборт допустимий до моменту, поки дитина не стане свідомою. Однак ми не знаємо, коли у ненародженої дитини з’являється свідомість, хоча на певній стадії розвитку вона здається очевидною. Окрім того, що ми не знаємо, коли це стається, і, можливо, ніколи не дізнаємося, — чому саме свідомість має бути межею для допустимих абортів? Питання релевантності залишається відкритим. Це схоже на твердження, що аборт є неправильним лише тоді, коли дитина може мислити. Чому наявність свідомості на будь-якому рівні є ключем до виправдання вбивства? Звідки ми знаємо, що дитина не має певного рівня свідомості одразу після зачаття? Сьогодні стає популярним панпсихізм — погляд, згідно з яким навіть фундаментальні фізичні об’єкти мають свідомість. Якщо електрон чи кварк можна вважати наділеними свідомістю, то чому не ембріон? Щодо ембріона це виглядає набагато правдоподібніше.
Немає жодної необхідності проводити межу саме по «свідомості», так само як і по «розуму». У якому б стані не перебувала ненароджена дитина, вона все одно є тією самою особою. Людські істоти — це створіння, що складаються з тіла та розуму (або душі). Наші тіла є частиною того, ким ми є.
Цілком імовірно, що реакція на біль свідчить про наявність свідомості. На УЗД видно, як ненароджені діти намагаються уникнути інструментів під час аборту. Вони вочевидь відчувають біль. Проте, навіть якби не було ознак того, що дитина відчуває біль, це не означало б, що вона його не відчуває або що вона повністю несвідома. Дивно, що здіймається стільки галасу навколо жорстокого поводження з тваринами або використання плодів свиней на уроках біології, але багато хто з тих самих людей не бачить нічого поганого в припиненні людського життя в утробі.
Інші запропоновані аргументи не кращі. Попри все, ненароджена дитина залишається людською істотою та дитиною двох батьків. Вже в її ДНК закладено безліч генів, що визначають особистість дитини: якого кольору буде волосся, чи матиме вона хист до спорту чи математики. Так, середовище теж впливає, але фактори середовища діють на те, що вже є в генах. Ми всі зачатті з вродженим потенціалом. Це трагедія, що для багатьох цей потенціал ніколи не буде реалізований.
Примітки
[1] Визначення слова «аборт» — це перервати завчасно. З медичного погляду «аборт» розуміється як переривання та припинення виношування внутрішньоматкової вагітності. Багато прихильників абортів апелюють до необхідності «абортів заради порятунку життя» у випадках позаматкової вагітності, міхурового занеску тощо. Це цілковита підміна понять. Позаматкова вагітність загрожує життю, але вона, за визначенням, перебуває НЕ в матці. Аборти навіть не є методом їх лікування, оскільки плоди зазвичай перебувають у маточних трубах і потребують хірургічного втручання. Міхуровий занесок — це взагалі не дитина. Він ніколи нею не був. Це пухлина, схожа на грона винограду, яка може призвести до раку, якщо її ретельно не видалити з матки.
— Д-р Стівен Е. Перріш — почесний професор філософії Університету Конкордія в Анн-Арбор, штат Мічиган, де він викладав протягом 23 років. Здобув ступінь доктора філософії в Університеті Вейна в Детройті. Автор книг «God and Necessity», «The Knower and the Known» та «Atheism? A Critical Analysis». Наразі працює над книгою з метаетики. Має трьох дорослих доньок, живе з дружиною Еленн та котом.
— Д-р Еленн Е. Перріш народилася на Тайвані в родині місіонерів, виросла в Гонконгу, а в 11 років переїхала до США. Здобула медичний ступінь в Університеті Міннесоти та 18 років працювала лікарем-місіонером у християнському шпиталі в Танку (Пакистан), неподалік від афганського кордону. Вона продовжувала щороку повертатися до лікарні протягом понад десятиліття після одруження зі Стівеном у 2009 році. Зараз займається медичною практикою в Південно-Східному Мічигані.
