Як відомо, багато хто звинувачує Еріка Метаксаса, автора широко популярної біографії «Бонгьоффер. Пастор, мученик, пророк, змовник — праведник проти Третього Рейху», у невірному поданні Бонгеффера як консервативного євангельського християнина. Звинувачення це справедливе, хоча, зрозуміло, все залежить від визначення понять. Якщо говорити про те, чи був Бонгеффер фундаменталістом, який вірив у те, що Землі 6000 років, більшість вчених помиляється, у біблійних рукописах немає вставок і т.д., то, звичайно ж, ні. Вірити в таке було б неймовірно людині, яка отримала дві докторські ступені в одному з найкращих богословських університетів світу, взаємодіючи зі світовими світилами біблійного критицизму.
Але сказавши це, я змушений помітити, що багато критиків «консервативного образу» самі спотворюють Бонгеффера, перетворюючи його на образ якогось цілковитого ліберала, якому було все одно на історичні християнські переконання. Висновок цей абсолютно невірний. І у моєму дослідженні, я покажу чому. На те є багато причин (ранній Бонгеффер відрізняється від пізнього в деяких аспектах, німецьке діалектичне богослов’я в стилі Барта – далеко не те саме, що сучасне євангельське богослов’я, тощо). У цій статті я поділюся своїми думками про це на прикладі книги з христології Бонгеффера.
ЗАГАЛЬНИЙ ПОГЛЯД
За словами Ебергарда Бетґе, христологія була центром богослов’я Бонгеффера (с. 8-10). На жаль, він не встиг систематично викласти свої погляди на цю тему, проте збереглася реконструкція Бетґе його лекцій з христології, складена на основі нотаток його студентів (1933 р.), яка була видана у вигляді книги «Christ the Center». Ці нотатки дозволяють побачити загальні ідеї христології Бонгеффера. Лекції розділені на три частини: у першій йдеться про Христа, який присутній у Слові, в Таїнстві та в Церкві; друга частина присвячена Христу історії; третя частина повинна була бути присвячена вічному Христу, але так і не була написана (с. 18).
Ключ до розуміння думки Бонгеффера у будь-якій із періодів часу – це його христологія. За його словами, вирішення етичних проблем можна знайти лише у одкровенні Ісуса Христа. Церкву також можна зрозуміти лише у світлі Ісуса Христа. Христос існує серед нас як церква, як громада людей, тому ми ніколи не повинні усвідомлювати себе лише з позиції себе, а з позиції Христа. Розуміння його христології є необхідною умовою для розуміння всього його богослов’я (с. 19-20).
У першій частині Бонгеффер не намагається відповісти на питання, як Христу було можливо мати дві природи. Його питання про Христа завжди було не «як?», а «хто?», «що?» і «де?». Хто чи що є Христос? Де є Ісус Христос? (С. 43-58)
«Що є Ісус Христос?» — на це запитання Бонгеффер дає три відповіді:
1) «Слово».
2) «Таїнство».
3) «Церква».
На запитання «де?» Бонгеффер дає також три відповіді (с. 59-64):
1) Христос на межі мого існування.
2) Христос – це центр та сенс історії.
3) Христос – це центр між Богом та природою.
У другій частині Бонгеффер наголошує на важливості історичного Христа (с. 69). У своєму історичному аналізі Бонгеффер наголошує на важливості збереження ортодоксального погляду на Христа, вираженого в Халкідонському віросповіданні. Відповідь на питання про втілення має бути дана так, «щоб не ставити під сумнів божественність Христа, і при цьому не відкидати Його людяність». Тому він досліджує різні єресі, і показує їхню неспроможність, але при цьому, знову ж таки, підкреслює, що на питання «як?» немає однозначної відповіді (с. 74-100).
КРИТИКА
Брендон Хайнс, звинувачуючи Бонгеффера в лібералізмі, хоче сказати, що той не вірив у авторитет і важливість Писання, а також відкидав фундаментальні догмати християнства, такі як воскресіння Христа. Він пише: «Оскільки він не вірив у Ісуса, який воскрес із мертвих, я сказав би, що його віра марна і проповідь його марна». Далі у статті він також стверджує, що Бонгеффер не вірив у безгрішність Христа.
Так само інший відомий критик Річард Вейкарт пише:
«Бонгеффер розділяв думку Барта у тому, що Писання цілком істинно лише у релігійному сенсі, але не в якості даних про емпіричну реальність».
І як один із прикладів, можна було б навести його слова про те, що непорочне зачаття можна поставити під сумнів історично та догматично (с. 105).
Це нерозуміння богослов’я Бонгеффера. Почнемо з воскресіння. За словами Бонгеффера, воскресіння Христа є необхідною передумовою для христології. Адже якщо Він не живий зараз, то Він не може бути особистістю зараз, а лише історичним прикладом, безликою силою, як Його мислять ліберали, які зупинилися на Його смерті. Відкидаючи воскресіння, такі ліберали як Шлейєрмахер, за словами Бонгеффера, «руйнують Церкву». Бонгеффер наголошує на важливості історичного Христа. За його словами, необхідною передумовою для його христології є тотожність історичного Христа та Христа Церкви. Оскільки якщо вони не ідентичні, як заявляють ліберальні теологи, то віра є не більш ніж ілюзією – «Слід розуміти, що ізоляція так званого Ісуса історії від справжнього Христа, і навпаки, це вигадка». Догматика має бути певною щодо історичності Ісуса Христа, тобто історичні події мають бути ідентичними з тим, що проголошується. Саме тому він вважає підхід ліберального богослов’я неспроможним (с. 69-70).
Що стосується Писання, то без розуміння підходу Бонгеффера до Христа, ми не зможемо правильно інтерпретувати його слова. Так, критики стверджують, що він не вірив у історичність непорочного зачаття, або не вірив у безгрішність Христа. Це знову ж таки неправильне тлумачення його слів. У контексті вищесказаного думка Бонхеффера була така: якщо ми почнемо з питання «як?», то це неминуче призведе до проблем, оскільки тоді непорочне зачаття можна поставити під сумнів, а аналіз людського життя Христа не приведе нас до усвідомлення Його божественності, оскільки Він упокорив Себе настільки, що був невідмінним від звичайної людини, так що навіть його вчинки (наприклад, гнів) можна інтерпретувати по-різному: «У Своєму умаленні Христос, за Своєю вільною волею, входить у світ гріха та смерті. Він входить до нього шляхом приховування Себе в ньому, у його слабкостях, так що Він був не розпізнаваний як Бого-Людина» (с. 107). Саме тому віра є необхідною передумовою для прийняття Христа. Будь-які факти про Нього (як-от порожня гробниця) можуть бути інтерпретовані інакше, або взагалі відкинуті скептиками (с. 112). Його прихованість є невід’ємною частиною Його повного умалення, і тільки зустріч з Ним дарує віру в Нього, тільки Його присутність дає нам підставу для впевненості, з якої випливає все інше – воскресіння, божественність, безгрішність і т.д. Висновок цей видається мені цілком розумним. Так, Бертран Рассел у своїй книзі «Чому я не християнин» намагається показати, що Христос зовсім не був досконалим у своїх словах і справах, а Барт Ерман ставить під сумнів історичність непорочного зачаття та порожньої гробниці. Тому лише фактів недостатньо, також необхідний відгук на зустріч із живим Христом.
Але це зовсім не означає, що він повністю відкидав авторитет Писання. Зрозуміло, він враховував біблійну критику і її варто враховувати будь-якому серйозному богослову. Однак він сам підкреслював, що історія завжди імовірна, вона не може висувати абсолютних тверджень, тому вона не може абсолютно спростувати будь-яку подію, і тому не може бути абсолютною основою для віри (але це не означає, що вона не важлива, с. 72).
Бонгеффер був дуже проникливий у своєму аналізі заперечень історичного критицизму проти християнської віри. Справді, біблійна критика як і за часів Бонгеффера, так і сьогодні, ставить під сумнів автентичність низки уривків у Новому Завіті, вказує нам на вільну та теологічну інтерпретацію слів та вчинків Христа з боку євангелістів, тощо. Цьому є розумні пояснення, такі як помилки чи вставки переписувачів, або той факт, що літературний жанр Євангелій як греко-римська біографія дозволяв певну свободу у викладі, оскільки метою таких біографій було показати характер особистості, а не точну хронологію подій.
Однак це порушує важливіше питання – як я можу бути повністю впевненим у Христі та церковних догмах, якщо історична наука завжди ймовірна, а біблійна критика навіть змушує засумніватися в деяких моментах? Відповідь Бонгеффера була дуже глибокою, але в той же час і простою – ми не повинні відкидати наукові дисципліни, а навпаки, користуватися їхніми досягненнями для поглиблення своїх знань та розуміння предмета, проте фундаментально важливо розуміти, що наша віра ґрунтується не на якихось доказах, а на зустрічі із живим Христом. Саме ця зустріч дає впевненість у християнській вірі. Цією відповіддю Бонгеффер передує головній ідеї реформаторської епістемології, яка була розвинена у ХХ столітті видатним християнським філософом Алвіном Плантінгой.
Реформаторська епістемологія каже, що будь-які заперечення проти християнської віри, як, наприклад, біблійний критицизм, не можуть спростувати безпосередній досвід зустрічі з Христом. Таким чином, аргументи та докази відіграють лише другорядну роль у житті християнина, вони можуть лише підкріплювати вже наявну впевненість, або сприяти уточненню наших доктрин, але ніяк не є основою нашої віри. Так, христологія Бонгеффера передбачає цю ідею, і показує, що християнин цілком раціональний у прийнятті християнських переконань, навіть перед обличчям ліберальної критики.
