Переглянув серіал «Розрив» на Apple TV. Після ознайомлення з описом сюжету я був налаштований скептично, але, дізнавшись про загальне визнання, вирішив поглянути. Що ж — не пошкодував. Давно я не відчував такого поєднання інтелектуального, філософського та просто естетичного задоволення (а подекуди — й відрази). Відірватися від сюжету майже неможливо: затягує з першої серії. Розвиток історії химерно повільний, що лише підсилює інтерес. Серіал буквально пронизаний загадками й глибокими богословськими та філософськими питаннями, над якими справді варто замислитись.
Богослов’я
Корпорація Lumon — алюзія на тоталітарні секти: агіографія засновника Кіра (вочевидь, відсилання до біблійного персонажа), заучування та цитування його творів, пісні-прославлення, ідеальне підкорення як чеснота, портрети Кіра, що сприймаються як ікони. Є церемонії, ритуали нагород, сповіді, «оздоровчі сесії» (майже як таїнства), навіть принесення тварин у жертву. Девіз компанії — «The Work is Mysterious and Important» («Робота таємнича й важлива») — подається як догма, яку ніхто не пояснює.
Один із прикладів абсурдності мислення персонажів — фраза голови компанії Джеймі Ігана: він сказав, що так розлютився, що навіть «кинув банку з цукерками». Це іронічне відсилання до кричущого лицемірства багатьох релігійних людей: вони можуть хвилюватися через зовнішні прояви емоцій, за «пристойність», але при цьому — вбивати (духовно чи фізично).
Промивання мізків з дитинства, ірраціональні вимоги — усе це до болю знайоме, особливо віруючим, чи не так? Наївна думка «та це ж фантастика!» розвіюється, коли розумієш: багато хто справді так живе — чи то в корпораціях, чи в «священних» спільнотах. Цей серіал варто переглянути хоча б для того, щоб переосмислити власне життя — і допомогти іншим зробити те саме.
Філософія
Звісно, серіал піднімає й філософські питання. Одне з найфундаментальніших: а що взагалі реально? Декартівське питання повертається в новому вигляді: а що, якщо все — лише грандіозний обман? Відповідь на нього безпосередньо залежить від нашого богослов’я. Якщо існує благий Бог (висновок з онтологічного аргументу), тоді варто довіряти нашим пізнавальним здібностям. Якщо ж такого Бога немає, а є лише сліпий еволюційний процес, то, як показав Алвін Плантінґа, довіряти нашим здатностям ми не маємо підстав.
Що робить нас нами самими? Чи справді можливий поділ особистості навпіл? Відповідь великою мірою залежить від вирішення загадки взаємодії розуму й тіла. Якщо дуалізм істинний і ми маємо душу — онтологічно це неможливо. Складніше сказати про тимчасовий біологічний розрив — подібні випадки бували. Але, мабуть, більш животрепетне питання — не в тому, чи можливий такий поділ у принципі, а що робити з реальними роздвоєннями наших ближніх: тих, хто — добровільно чи з примусу — ділить своє життя надвоє, тікаючи від реальності.
Є ще одне ключове питання: наскільки наша життєва орієнтація ґрунтується на вірі в раціональність і пізнаваність світу? Як писав Ейнштейн: «Найбільш незбагненне в цьому світі — це те, що він збагненний». Корпорація-секта навмисно підриває цю віру, замінюючи раціональність абсурдом: пропагандистські картини, безглузді ігри, винагороди й покарання, дивні історії про Кіра, якими належить захоплюватись.
Тактика проста: підірвавши віру в розум, можна повністю підпорядкувати свідомість. Поки особистість вірить у фундаментальну раціональність — у закони логіки, природи, моральні й естетичні цінності — її інтуїція чинитиме опір диктатурі та тягтиме до свободи. Саме тому книга К. С. Люїса «Людина скасовується» стала пророчою: він передбачив, що разом із відмовою від об’єктивних цінностей помре й сама людина — як особистість, як душа.
На цьому, мабуть, зупинюся, хоч міг би писати ще багато. «Розрив» — це не просто фантастика. Це проникливий аналіз трагічної реальності, з якою зіштовхнулись багато хто з нас. Серіал показує, як легко позбавити людину свободи, якщо відібрати в неї пам’ять, вибір і голос. І як важко, але життєво необхідно — повернути собі право бути собою.
Безумовно рекомендую. Особливо — людям віруючим.
