Запитання:
— Айдар
Відповідь Михайла Абакумова:
Боюся, у вас неправильні стандарти оцінювання аргументів. Наприклад, коли ви пишете «може бути випадковістю» — відповідь: звісно, може! Як може бути, що ми живемо в матриці, або як може бути, що не існує нікого, крім вас. Проблема з цими гіпотезами в тому, що це просто погані пояснення реальності. А ми шукаємо найкраще пояснення.
Зверніть увагу, що саме цей стандарт ви застосовуєте у звичайному житті, оцінюючи ті чи інші ситуації (ви ж не питаєте себе: «чому я повинен вірити своїй матері — може, вона зовсім не моя мати, а лише супершпигун?»).
Отже, прояснивши нашу епістемологію (те, як ми приходимо до знання), проаналізуймо ваші заперечення.
Космологічний аргумент Калам
По-перше, чому не квантовий вакуум? Адже в квантовій фізиці «віртуальні частинки» з’являються з нічого — отже, щось може почати існувати з нічого, чи не так?
Ні. Цю ідею активно просувають деякі вчені та популяризатори науки, однак у буквальному сенсі вона невірна. Навіть виходячи з недетерміністичної інтерпретації, частинки не виникають з нічого. Вони з’являються як спонтанні флуктуації енергії, укладеної в субатомному вакуумі, що є недетерміністичною причиною їхнього виникнення (це те, що Аристотель назвав би матеріальною причиною).
Той самий висновок можна зробити і щодо теорій про Всесвіт, що виникає з первинного вакууму. Популяризатори, які рекламують такі теорії як отримання «чогось з нічого», очевидно, не розуміють, що вакуум — це не «ніщо», а море флуктуючої енергії, що має багату структуру та підпорядковується фізичним законам. Отже, такі моделі не передбачають істинного виникнення з нічого.
Ба більше, існує безліч різних інтерпретацій квантової фізики, і деякі з них — наприклад, багатосвітова інтерпретація Еверетта і теорія хвилі-пілота Бома — є повністю детерміністськими. Низка вчених і філософів стверджують, що теорія Бома перевершує індетерміністичну копенгагенську інтерпретацію1.
Ось як її пояснює Джон Полкінгорн:
«У 1950-х роках Девід Бом… здійснив цей чудовий подвиг, розвівши хвилі й частинки, які Бор проголосив нерозривно пов’язаними як взаємодоповнюючі аспекти окремих квантових сутностей. У теорії Бома є частинки, які настільки ж безпроблемно об’єктивні та детерміновані… Однак є і прихована хвиля, що кодує інформацію про все оточення. Сама по собі вона не піддається безпосередньому спостереженню, але вона тонким і дуже чутливим чином впливає на рухи частинок саме таким чином, щоб викликати експериментально спостережувані ймовірнісні ефекти. Для Бома принцип невизначеності — це принцип неминучого незнання нескінченно малих деталей його детермінованого світу»2.
Таким чином, якщо існує інтерпретація, яка повністю узгоджується з нашими спостереженнями та здоровим глуздом, то навіщо віддавати перевагу контрінтуїтивному тлумаченню квантової механіки?
По-друге, чому варто приймати принцип причинності? Хіба він не може бути лише особливістю нашого людського досвіду?
Як мінімум, наш досвід сам по собі є вагомим аргументом. Саме на досвіді будується вся наука. І наш досвід ніколи не спостерігав порушення принципу причинності.
Але є й багато інших аргументів, які показують, що цей принцип має бути істинним.
По-перше, цей принцип корениться в метафізичній інтуїції, що щось не може виникнути з нічого. Виникнути без причини будь-якого роду — значить з’явитися з нічого. Цей принцип настільки фундаментальний, що складно навіть уявити альтернативу йому. Слово «ніщо» є терміном універсального заперечення: воно означає відсутність будь-чого — властивостей, характеристик, можливостей, потенційності тощо. Тож яким чином відсутність усього може породити щось? Ніхто з нас щиро не вірить, що речі — наприклад, столи чи машини — можуть раптово виникати без причини.
По-друге, якщо речі справді могли з’являтися без причини з нічого, то стає незрозумілим, чому щось або все не виникає без причини з нічого. Чому велосипеди, Бетховен і пиво не з’являються зненацька з небуття? Чому лише Всесвіти можуть виникати з нічого? Що робить небуття «упередженим» до всесвітів? У небуття не може бути жодних властивостей, адже це відсутність будь-чого. А також ніщо не може обмежувати небуття, бо нема чого обмежувати3.
По-третє, якщо Всесвіт почав своє існування безпричинно, то з такою ж ймовірністю міг би початися будь-який абсурдний Всесвіт (скажімо, в якому відбуваються дивні та нерозумні явища). Але якщо це так, то це породжує серйозний скептицизм щодо надійності наших когнітивних здібностей, істинності наших сенсорних даних і наших знань загалом — що підриває обґрунтованість самої ідеї заперечення принципу причинності4.
Таким чином, принцип причинності безсумнівно істинний. І коли ви застосовуєте його до всього, що має початок (включно з квантовими процесами), то виявляєте, що причиною Всесвіту має бути Бог, оскільки лише Він підходить під опис безпричинного, особистісного Творця Всесвіту — безначального, незмінного, нематеріального, позачасового, позапросторового та всемогутнього.
Тонке налаштування
Ваше заперечення за аналогією з лотереєю досить слабке вже хоча б тому, що йдеться не просто про малоймовірні події, а про неймовірно малоймовірні — віддалено (але лише віддалено, оскільки числа набагато більші!) порівнянні з виграшем у лотерею мільйон разів поспіль. Думаєте, такий сценарій правдоподібний?
Крім того, аналогія з лотереєю загалом некоректна. У лотереї всі учасники мають рівні шанси на виграш, тоді як у випадку тонкого налаштування у можливих всесвітів зовсім не рівні шанси.
Частка можливих значень фізичних констант, які дозволили б існувати життю, вкрай мала; переважна більшість можливих значень не допускає жодної форми життя взагалі.
Таким чином, йдеться про малоймовірний Всесвіт із певною специфічністю: високоупорядкований Всесвіт, що допускає існування морально втілених суб’єктів, здатних розвиватися і функціонувати.
Саме завдяки такій специфічності ми розрізняємо, скажімо, скульптуру Давида від природних утворень: у першому випадку є цілеспрямована структура, у другому — просто випадкова організація матерії.
Примітки
[1] Sheldon Goldstein, Bohmian Mechanics (2013) in The Stanford Encyclopedia of Philosophy, ed. Edward Zalta. http://plato.stanford.edu/archives/spr2013/entries/qm-bohm/.
[2] John Polkinghorne, Science and Religion in Quest of Truth (New Haven: Yale University Press, 2011), p. 36-38.
[3] Уильям Лейн Крейг и Джеймс Д. Синклер, Каламический космологический аргумент в Новое естественное богословие, Уильям Лейн Крейг, Джеймс Морленд (ред.), (Москва: ББИ, 2014), с. 213-219.
[4] Rad Miksa, Deny the Kalam’s Causal Principle, Embrace Absurdity, Philosophia Christi 22: 239–255 (2020).
