Запитання:
Дякую за розбір Вашого диспуту з рабином Фінкелем, на багато питань отримав корисні відповіді! Допоможіть відповісти на такі ще питання/думки.
Щодо Євангелія від Марка:
Напевно знаєте, що в найстаріших знайдених Бібліях (Синайський, Ватиканський, Сирійський кодекс) коротке закінчення Євангелія від Марка. Там закінчення 8-м віршем, де жінки втекли з гробниці і нікому нічого не сказали, бо боялися. Ні слова про явлення воскреслого Христа та Його вознесіння! Навіть сама Вікіпедія чітко натякає, що церковники дописали закінчення Марка, щоб воно було логічнішим і гармонійнішим з іншими Євангеліями. Адже, за свідченням ранніх авторів, таких як Євсевій, Ієронім та інші, Євангеліє від Марка в їхній час закінчувалося словами: «бо боялися», тобто 8-м віршем глави! Це вагомий аргумент, що Біблію коригували.
Я був глибоко віруючим християнином, але коли за пару років пошуків інформації, досліджень науки та археології, різних диспутів — дійшов висновку, що не все так прозоро з християнством!
Щодо тіла Христа:
Слухаючи різні теорії про те, що сталося з тілом Христа, висновок церковників такий: найлогічніша версія — це те, що Ісус воскрес. Але тоді чим нелогічне припущення, що тіло вкрали з рук Йосифа (члена синедріону), який дав гробницю для Ісуса? Наприклад, варті підсипав щось у їжу, через що вони відключилися і проґавили момент крадіжки тіла? Мотив: концепція Ісуса Йосифу була ближчою, і він бажав повалити церковну верхівку, яка всім набридла! А Ісус, який явився апостолам, — просто схожий двійник (адже апостоли, Магдалина, подорожні не впізнавали Ісуса! Я так зрозумів, інша зовнішність у Нього була, Біблія не розкриває деталей з цього приводу).
Щодо Вознесіння:
Христове вознесіння було перед 500-ми свідками. Де джерела цього фантастичного факту, окрім самої Біблії? Історики того часу нічого не говорять про диво вознесіння Ісуса!
Щодо Йосифа:
Про долю Йосифа після воскресіння достовірно мало що відомо, немає інформації, що його катували, як апостолів, і що він був у муках. Тому таємницю, що насправді сталося з тілом Христа, він міг знати лише один і нікому нічого не сказав на благо поширення нової, потужної релігії про Христа, за яку глибоко фанатично віруючі йшли на смерть, бо твердо переконливо вірили, що Він воскрес. Адже тіло римляни і синедріон не знайшли, а значить, воскрес.
— Сергій
Відповідь Михайла Абакумова:
Сергію, думаю ваш висновок «не все так прозоро з християнством!» показує брак знайомства з християнською історією та апологетикою, оскільки ви посилаєтеся на типові заперечення, відповіді на які ви можете знайти в багатьох підручниках і книгах. Далі я наведу короткі відповіді на ваші питання, а потім порекомендую літературу, якщо ви дійсно хочете ознайомитися з християнською аргументацією.
1) Закінчення Євангелія від Марка
Відразу зазначу, що Вікіпедія — це не найнадійніше джерело інформації про Новий Завіт! Сьогодні існує практично одностайна згода серед біблеїстів щодо того, що Марка 16:9-20 не був частиною початкового закінчення Марка. Багато вчених відносять його до II або III століття і вважають, що він був написаний переписувачем, який хотів пом’якшити занадто різке закінчення Марка або з якоїсь іншої причини. Тож згаданий вами факт нікого здивувати не повинен.
Але що з нього випливає? Ваш висновок «Це вагомий аргумент, що Біблію коригували» звучить неоднозначно. Якщо ви маєте на увазі, що в новозавітних рукописах є вставки або помилки переписувачів — то це, знову ж таки, факт, який визнають усі професійні християнські біблеїсти. Саме з цієї причини і існує така наука, яка називається текстуальна критика! Вона займається відновленням оригінального тексту Нового Завіту. Якщо ж ваш висновок передбачає, що історій про воскресіння і вознесіння взагалі не було спочатку за часів Нового Завіту — то це очевидно хибно. Ніхто з професійних біблеїстів (будь-яких світоглядів) не заперечує наявності цих історій в корпусі Нового Завіту (Матвій, Лука, Дії, усні традиції), який датується першим століттям.
Чи вірив сам автор Євангелія від Марка у воскресіння і чому він вирішив так обірвати закінчення? Щодо першого аспекту: ми повинні пам’ятати, що якщо Марк писав своє Євангеліє між 65 і 70 роками н.е., як вважає більшість дослідників, то усні передання про воскресіння Ісуса, включаючи розповіді про Його явлення, вже давно циркулювали серед віруючих. Павло написав 1-е Послання до Коринтян як мінімум за десятиліття до написання Євангелія від Марка, а викладене ним передання у 1 Коринтянам 15:3-7 сягає ще кількох років раніше. Оскільки з високою ймовірністю це передання про явлення сягає самих апостолів в Єрусалимі, вельми неправдоподібно припускати, що Марк нічого про ці явлення не знав.
Більше того, навіть якщо Марк дійсно завершив своє Євангеліє на вірші 16:8, не описавши явлень воскреслого Христа, його читачі, швидше за все, очікували їх. Протягом усього Євангелія Марк неодноразово згадує про воскресіння Ісуса і двічі підкреслює, що Він зустрінеться зі Своїми учнями в Галілеї після воскресіння (Мк. 14:28; 16:6). Тому сама по собі відсутність прямого опису явлень воскреслого Ісуса ще не означає, що Марк про них не знав — особливо враховуючи, що в Марка 14:28 Ісус Сам пророкує те, про що пізніше звіщає ангел1.
Щодо другого аспекту: ми можемо лише здогадуватися, чому Євангеліє так закінчилося. Можливо, автор просто не встиг дописати. Можливо, закінчення було втрачено (Н.Т. Райт припускає, що закінчення Марка може бути відображене у Матвія, оскільки Матвій в цілому слідує за викладом Марка)2. А можливо, це був якийсь задум. Як відомо, жінок в ту епоху розцінювали як ненадійних свідків, тож можливо, Марк вирішив опустити їхнє свідчення, щоб уникнути цієї труднощі (пор. 1 Кор. 15:3-7, де також не згадуються імена жінок)3. Ось інший сценарій, який я вважаю найбільш правдоподібним. У Марка 1:44 ми читаємо історію про зцілення прокаженого, якому Ісус говорить такі слова: «Дивись же, нікому нічого не кажи, але піди й покажися священикові та принеси за своє очищення те, що велів Мойсей, — їм на свідчення!» (Мк. 1:44). Зміст, судячи з усього, у тому, що зцілений повинен піти й показати себе священику, не зупиняючись на розмови по дорозі. Подібним чином жінки залишають гробницю й біжать розповісти учням, як їм було наказано, не зупиняючись по дорозі, щоб повідомити про це комусь ще. Слово φοβέομαι (fobeomai) — «боялися» — яким закінчується Марка 16:8, зустрічається ще в одинадцяти місцях у Марка. У трохи більше ніж половині з них воно означає благоговійний страх, що супроводжує зустріч із Божественним4. Тож правдоподібно інтерпретувати думку Марка в такому ключі: «І, вийшовши, побігли від гробу; їх обійняв благоговійний трепет від зустрічі з божественним, і нікому нічого не сказали по дорозі, бо боялися порушити доручення ангела».
Біблеїст Крейґ Кінер також зазначає цікавий момент:
«Давні автори могли передбачати події, які не описувалися безпосередньо в їхньому оповіданні, але які читач розумів як цілком реалізовані в світі історії. Улюблений твір грецького Сходу — “Іліада” — пророкує падіння Трої, не розповідаючи про нього прямо, оскільки ця подія вже була відома з традиції “Іліади” і підкреслювалася як тонкими натяками, так і явними заявами в тексті. Книга закінчується похованням Гектора, але оскільки підкреслюється, що Гектор був останнім гідним захисником Трої, такий фінал однозначно передбачає трагічну загибель міста. “Одіссея” пророкує, але не описує останнє випробування Одіссея, однак у світлі решти виконаних пророцтв в оповіданні, читач або слухач не відчуває незадоволеності. В “Аргонавтиці” не описано прямо жахливе вбивство Пелія Медеєю, але на цю частину традиції прозоро натякається. Точно так само і в Євангелії від Марка, ймовірно, немає опису явлень воскреслого Ісуса (Мк 16:8), але це аж ніяк не означає, що Марк хотів, щоб його читачі сумнівалися в тому, що вони дійсно відбулися (пор. Марка 14:28!)»5.
Нарешті, оскільки так званий Псевдо-Марк (Марка 16:9-20) датується все ж досить рано і узгоджується з іншими розповідями про воскресіння, його цілком можна розглядати як частину якоїсь автентичної традиції. Можливо, якийсь переписувач просто взяв закінчення з іншого джерела і додав до Марка. У будь-якому випадку, в цьому уривку немає нічого, що суперечило б корпусу Нового Завіту.
2) Воскресіння Христа
Ви дійсно вважаєте, що у ваш сценарій легше повірити, ніж у воскресіння Христа, Сергію? Він просто фантастично неправдоподібний!
Нагадаю факти, які потребують пояснення: (1) Після Свого розп’яття Ісус був похований у гробниці Йосифом з Ариматеї; (2) У неділю, наступну за розп’яттям, гробниця Ісуса була знайдена порожньою групою жінок, які були Його ученицями; (3) За різних обставин і в різних випадках різні люди і групи людей переживали явлення воскреслого Ісуса; (4) Перші учні увірували у воскресіння Ісуса, незважаючи на те, що у них були всі підстави вважати зворотне.
Добре, яким чином можна визначити найкраще пояснення? На цьому етапі історики та філософи спираються на певні критерії. Ось ці критерії:
1) Найкраще пояснення повинно мати більший обсяг пояснення, ніж інші пояснення; тобто, воно пояснює найбільшу кількість свідчень.
2) Найкраще пояснення повинно мати більшу пояснювальну силу, ніж інші пояснення; тобто, воно робить свідчення більш ймовірними.
3) Найкраще пояснення повинно бути більш правдоподібним, ніж інші пояснення; тобто, воно найкраще узгоджується з відомими початковими обставинами.
4) Найкраще пояснення повинно бути менш надуманим, ніж інші пояснення; тобто, воно не вимагає великої кількості довільних припущень, які зробили б його ймовірним.
5) Найкраще пояснення повинно більшою мірою відповідати прийнятим переконанням, ніж інші пояснення; тобто, воно не буде суперечити великій кількості загальноприйнятих переконань.
6) Найкраще пояснення повинно відповідати умовам 1-5 настільки повніше, ніж інші, щоб видавалася малоймовірною ситуація, коли після подальшого дослідження одне з інших пояснень виявиться краще відповідним необхідним умовам6.
Отже, чи проходить ваш сценарій перевірку цими критеріями? Явно ні! Візьмемо (4): у нас немає жодних свідчень про наміри Йосифа повалити церковну верхівку; про отруєння варти; і про існування двійника Ісуса. У нас також немає жодних свідчень I-II століть, в яких були б навіть суперечки чи обговорення подібних ідей. Таким чином, ви пропонуєте нам постулювати нові припущення без будь-яких історичних підстав. Недостатньо просто придумати будь-який можливий сценарій — його потрібно також обґрунтувати історичними фактами.
Тепер візьмемо (3): наявні у нас дані говорять про те, що учні Христа були достатньо розумними людьми, ви ж пропонуєте вважати, що вони просто побачили двійника і повірили, що це воскреслий Ісус. Це вкрай неправдоподібно. Воскресле тіло і звичайне тіло — це кардинально різні речі. Учні жили разом з Ісусом протягом як мінімум 3-х років, тож вони легко змогли б відрізнити Ісуса від двійника за манерами поведінки, мовою тощо. Навіть наведені вами історії свідчать про це: учні по дорозі в Емаус впізнали Ісуса по тому, як Він переломив хліб (Лк. 24:31), не кажучи вже про те, що це було надприродне приховання (Лк. 24:16). Марія впізнала Ісуса по Його зверненню до неї (Ін. 20:16). Ваш сценарій також не в змозі пояснити навернення Якова, брата Господа, і Павла, скептика — обидва з них не мали жодної схильності до віри в Христа.
Більше того, юдеї першого століття не вірили в концепцію розп’ятого Месії та можливість воскресіння однієї людини в середині історії. Таким чином, прийняття цих самих переконань було завданням не з легких. Це вже само по собі показує, чому учні не змогли б повірити в таке вчення без вагомих доказів.
Також, якби Йосиф захотів підняти революцію, то зробити це було б легше, сказавши, що Ісус живий духовно на небесах (у що юдеї вірили), а не воскрес із мертвих (у що вони не вірили). І яким чином він хотів би повалити церковну верхівку, коли Ісус проповідував ненасильницьке поширення віри та любов до ворогів? (Мт. 5)
Нарешті, ваш сценарій не в силах пояснити неймовірне преображення життів учнів. Проста зустріч з двійником ніяк не викликала б бажання всіх із них бути готовим терпіти злигодні, страждати і померти за свою віру.
Це лише деякі проблеми з вашим сценарієм, яких можна було б висунути ще більше! Тож не дивно, чому ніхто з сучасних біблеїстів не відстоює подібної гіпотези!
3) Явлення більш ніж 500-м свідкам (1 Кор. 15:6)
Ваше заперечення, судячи з усього, передбачає, що сама Біблія є менш надійним джерелом, ніж інші історичні документи. Але на якій підставі ми повинні приймати подібне припущення? Біблію можна проаналізувати як і будь-який інший документ давнини, і там, де її перевірити можна, вона проходить перевірку. Тож немає підстав їй не довіряти. Більше того, можна ставити подібні питання і до інших історичних джерел: ветеран Другої світової війни свідчить про подію Х. Але що якщо більше ніхто про подію Х не повідомляє? Чи означає це, що лише на цій підставі ми повинні відкинути його свідчення? Це було б ірраціонально.
Які у нас є підстави для прийняття історії про більш ніж 500-х свідків? (Варто зауважити, що це не історія про вознесіння. Вознесіння описано в Діях 1.) По-перше, у читачів послання була можливість перевірити, чи дійсно існували ці очевидці. Ранні історичні джерела вказують на те, що ранній християнський рух являв собою мережу тісної комунікації (наприклад, вони писали листи один одному). Ранні християнські лідери (включаючи людей, яких Павло називає очевидцями воскреслого Ісуса, таких як Петро, Яків і т. д.) подорожували, проповідуючи Євангеліє і відвідуючи християнські громади в різних місцях, таким чином, читачі послань Павла могли вступити з ними в контакт і запитати їх, що вони бачили. Більше того, багато юдейських християн, розсіяних по Римській імперії, щорічно подорожували до Єрусалиму на свята, і коли люди збиралися разом, вони могли питати один одного, чи були такі люди, які стверджували, що бачили воскреслого Ісуса. Велика частина цих людей, як передбачається, були ще живі в 55 році н.е., тобто протягом 25 років після розп’яття Ісуса. Як заявив Павло, серед 500 очевидців «багато хто живе ще й донині» (1 Кор. 15:6). Таким чином, Павло фактично говорив своїм читачам: «Ви знаєте цих людей, і якщо не вірите, що Ісус воскрес, ви можете запитати їх, що вони бачили». Він апелював до загальновідомого знання, кажучи: «Це те, що ви знаєте, що знаю я, і що знають всі: були люди, які стверджували, що бачили Ісуса живим».
По-друге, самі коринтяни (читачі послання) знали принаймні деяких — якщо не всіх — з інших «очевидців», згаданих у 1 Кор. 15:1-11. Павло стверджує в вірші 11: «Тож чи я, чи вони, але ми так проповідуємо, і так ви повірили», — тобто про смерть, поховання, воскресіння і явлення Христа (1 Кор. 15:3-8). По суті, Павло говорить: «Я розповідаю вам те ж саме, що, як ви знаєте, говорили й інші: вони стверджували, що бачили воскреслого Ісуса».
По-третє, багато людей тієї епохи насправді були досить скептично налаштовані щодо тілесного воскресіння. На це вказує 1 Кор. 15:12: «Коли ж про Христа проповідується, що Він воскрес із мертвих, то як деякі з вас кажуть, що немає воскресіння мертвих?» Коли Павло писав це послання, він звертався до греків, які жили в Коринфі, деякі з яких відкидали ідею тілесного воскресіння. І коли ми читаємо свідчення інших античних авторів, стає зрозуміло, чому. «Стародавній світогляд Гомера, Платона, Цицерона та інших не залишав місця для воскресіння»7. Хоча багато давніх греків вірили в загробне життя, вони уявляли його як існування безтілесних душ. У цьому контексті віра в воскресле тіло здавалася б не менш неймовірною, ніж для скептиків нашого часу.
По-четверте, Павло взяв на себе особисту відповідальність за передане послання і дбав про свою репутацію серед коринтян. Будь-які сумніви в правдивості його слів коштували б йому надто дорого. Він не став би вигадувати список передбачуваних очевидців або поширювати чужий список, якщо сам не був упевнений у його достовірності. Якби ці люди не існували і не стверджували, що були свідками воскреслого Ісуса, це було б легко спростувати — і завдало б Павлу серйозної шкоди. Коринфські християни могли б дискредитувати його і застерегти своїх близьких від згубного обману, в якому Павло закликає ризикувати життям заради віри, заснованої на абсурдній ідеї тілесного воскресіння та неправдивому списку «очевидців». У такому випадку його листи не стали б надбанням громади, не збереглися б як богонатхненні Писання і вже точно не сприймалися б його опонентами як «вагомі та сильні» (2 Кор. 10:10)8. Як вірно зауважує Пітер Кріфт:
«Павло говорить у цьому уривку (вірш 6), що більшість із тих п’ятисот все ще живі, запрошуючи будь-якого читача перевірити правдивість розповіді, звернувшись до очевидців. Він ніколи не міг би сказати таке — і залишитися безкарним, враховуючи силу, ресурси та чисельність його противників, якби це не було правдою»9.
4) Доля Йосифа
Насправді, особистість Йосифа є вельми незначною в контексті фактів на користь воскресіння. Ваш сценарій, знову ж таки, не проходить перевірку за критеріями найкращого пояснення з усіх тих причин, які були вказані вище. А висновок і зовсім не випливає з передумов: «Адже тіло римляни і синедріон не знайшли, а значить, воскрес». Пропажа тіла сама по собі ніяк не говорить, що Ісус воскрес! А враховуючи юдейські упередження проти такого пояснення, для них воно було б найменш імовірним, тож ніхто не став би звертатися до нього, якби Ісус дійсно не воскрес. (Особливо Павло і Яків!)
Висновок та рекомендації
Отже, думаю, мій короткий аналіз ваших заперечень показав, чому вони не в змозі спростувати або навіть поставити під сумнів християнську віру. Насправді, ваші заперечення зовсім не нові, а тому я можу лише порекомендувати вам самостійно вивчити аргументацію за і проти, прочитавши повноцінні дослідження. Якщо вас дійсно цікавить істина — то на її пошуки варто присвятити місяці та роки, швидких відповідей на такі важливі питання бути не може. Ось книги, з яких ви могли б почати власне вивчення особистості Ісуса, Його воскресіння та Нового Завіту:
1) Уильям Лейн Крейг, «На страже».
2) Лі Стробел, «Христос під слідством».
3) Питер Уильямс, «Можно ли доверять Евангелиям?»
4) Крейг Эванс, «Сфабрикованный Иисус»
Більш об’ємні та технічні праці:
1) Брюс Мецгер, Барт Эрман, «Текстология Нового Завета: рукописная традиция, возникновение искажений и реконструкция оригинала».
2) Николас Томас Райт, «Воскресение Сына Божьего».
3) Тимоти Макгрю и Лидия Макгрю, «Аргумент от чудес: кумулятивное доказательство воскресения Иисуса из Назарета» в «Новое естественное богословие», под ред. Уильяма Крейга и Джеймса Морленда.
Нехай Бог допоможе вам у ваших пошуках!
Примітки
[1] Michael R. Licona, The Resurrection of Jesus: A New Historiographical Approach (Downers Grove: Intervarsity Press, 2010), 347-348.
[2] N. T. Wright, The Resurrection of the Son of God (Minneapolis: Fortress, 2003), 623-624.
[3] J. D. G. Dunn, Jesus Remembered (Grand Rapids: Eerdmans, 2003), 830.
[4] Michael R. Licona, The Resurrection of Jesus: A New Historiographical Approach (Downers Grove: Intervarsity Press, 2010), 346-347.
[5] C. S. Keener, The Gospel of John. A Commentary (Peabody, Mass.: Hendrickson, 2003), 2:1194-95.
[6] Уильям Лейн Крейг, На страже (Киев: ХНАЦ, Книгоноша, 2022), 216-217.
[7] N.T. Wright, Surprised By Hope (New York: HarperOne, 2008), 69.
[8] Andrew Loke, Investigating the Resurrection of Jesus Christ: A New Transdisciplinary Approach (London: Routledge, 2020), 46-65.
[9] Peter Kreeft, Ronald Tacelli, Pocket Handbook of Christian Apologetics (Downers Grove, IL: Intervarsity, 2003), 74.
