Запитання:
Доброго дня, підкажіть, чому Бог допускає таке велике поле для суперечок, чому все не настільки явне, аби не було сумнівів у істинності Християнства? Чому Бог допускає таку роздільність у Християнстві, чому в нас так багато конфесій і церков, навіть у тому ж протестантизмі, і кожна говорить, що істина в ній? То яка ж церква істинна? Якщо є якась істинна церква, то чи означає це, що всі інші йдуть до пекла?
— Сергій
Відповідь Михайла Абакумова:
Це важливі й непрості питання, Сергію, з якими боролися багато великих християнських мислителів. Важливо зазначити, що для встановлення істинності християнської віри необов’язково знати відповіді на всі питання. Достатньо лише мати гарні підстави для віри в існування Бога і воскресіння Христа — ці дві істини гарантують правдивість християнства. Питання ж про те, що буде з тими, хто ніколи не чув про Христа, яка природа пекла і все в такому дусі, — є важливими, але другорядними. Бог нам не відкрив усього про Свій план, тож у якихось моментах ми можемо лише пропонувати правдоподібні гіпотези, що узгоджуються з Писанням та розумом.
Проблема зла
Переходячи конкретно до ваших питань, вони сфокусовані на проблемі Божої прихованості: чому Бог не зробить Своє існування більш очевидним і чому Бог не покаже ясніше, яка ж думка серед християнських течій є істинною; а на більш фундаментальному рівні, ваше питання пов’язане з проблемою зла: чому Бог взагалі допустив такий стан справ?
Отже, базова відповідь на ваше питання така: відчуження людини від Бога, а також спотворення її природи (зокрема, когнітивних здібностей) є результатом гріхопадіння. Зробивши неправильний вибір, люди добровільно відокремили себе від Бога, а наростання гріха призвело до того, що у світі з’являлося все більше й більше хибних уявлень — звідси ми маємо різні релігії, чужі християнству філософські думки тощо.
Чому Бог не запобіг гріхопадінню або появі хибних уявлень? Це безпосередньо пов’язано з Його задумом і з тим, чому невірні рішення взагалі можливі: тому що Бог хотів, щоб ми володіли справжньою свободою волі.
Існує безліч причин, чому Бог вирішив створити світ. Головна причина, судячи з усього, полягає в тому, що Він хотів створити певні цінні речі, які не існували б без створення. До таких цінних речей можна віднести, скажімо, красу і масштабність нашої всесвіту. І, зрозуміло, до таких цінних речей можна віднести можливість люблячих стосунків Творця зі Своїм творінням. Таким чином, хоча Бог міг би створити найрізноманітніші всесвіти, включно з всесвітом без моральних особистостей, Він вирішив створити саме такий всесвіт, оскільки є висока цінність у створенні матеріального всесвіту, в якому можливий певний ступінь автономії, і в якому є моральні істоти, які можуть вступати в люблячі стосунки з Богом і відчути повноту божественного життя. Отже, можна сказати, що однією з головних цілей творіння є можливість вступу у дружбу з якомога більшою кількістю моральних особистостей1.
Будучи всезнаючим, Бог знає, що існують певні логічні обмеження того, як самосвідомі особистості могли б насолоджуватися вічною дружбою і люблячими стосунками з Богом. Як пояснює Люїс:
«Його Всемогутність – означає силу робити все, що є внутрішньо можливим, а не здатність робити внутрішньо неможливе. Йому можна приписувати чудеса, але не нісенітниці. І це не є обмеження Його могутности. Якщо ви захочете сказати: “Бог може дати істоті свободу волі й водночас забрати її у неї”, – цим ви нічого не скажете про Бога: беззмістовні сполучення слів не наповнюються раптово значенням тільки тому, що ми ставимо перед ними два інші слова – “Бог може”. Залишається істиною, що для Бога можлива будь-яка річ: внутрішньо неможливі речі – є не речами, а нісенітницями. Бог не більше, ніж найслабше з Його сотворінь, може здійснити обидві з двох альтернатив, які взаємно себе виключають; не тому, що Його сила наштовхнулася на перешкоду, але тому, що нісенітниця залишається нісенітницею, навіть якщо ми говоримо про неї з приводу Бога»2.
Справжня дружба і любов передбачають значну свободу волі. Скажімо, неможлива любов і дружба з роботом. Неможливо також змусити любити і дружити у справжньому сенсі цих слів. Більше того, навіть сама спроба змусити нас вступити в такі стосунки насильно послужить лише зворотному ефекту — ми будемо відчувати відразу і неприязнь до подібної особистості3.
Задумайтеся над тим, що випливає зі створення такого роду світу. Свобода волі передбачає можливість здійснення зла. Можливість справжньої дружби також передбачає наявність раціональності, емоцій та емпатії4. Дружба і любов також передбачають ще дві риси.
Перша — це епістемічна дистанція. Її суть у тому, що деякі істини не є занадто очевидними. Бог не хотів робити Своє існування занадто очевидним, оскільки якби моральні особистості були б у безпосередньому усвідомленні присутності Бога, вони ніколи не змогли б вільно розвинути свій моральний характер. Ми також не змогли б прийняти справжнє добровільне рішення вступити у стосунки з Богом. Тому Бог вирішив зробити Своє існування явним, але не надто очевидним. Як писав Блез Паскаль:
«Відкрито являючись тим, хто шукає Його всім серцем, і ховаючись від тих, хто всім серцем тікає від Нього, Бог регулює людське знання про Себе — Він дає знаки, видимі для тих, хто шукає Його, і невидимі для байдужих до Нього. Тим, хто хоче бачити, Він дає достатньо світла; тим, хто бачити не хоче, Він дає достатньо темряви»5.
Дружба, зрозуміло, передбачає певне терпіння. Оскільки Бог прагне дружби з моральними особистостями, Він допускає можливість їхньої відмови від дружби і готовий чекати, щоб вони прийняли це рішення в майбутньому6.
Друга риса — це можливість болю і страждань. Знову ж таки, це випливає з усього того, про що було сказано вище. Створюючи вільних моральних особистостей, Бог дає нам можливість проявити наш вибір, а також стати справді морально доброчесними особистостями. У всесвіті з такими можливостями, є і можливість для болю і страждань. Важливою теодицеєю є теодицея від формування душі. Як пояснює Джон Хік:
«У світі, в якому не може бути болю або страждання, також не може бути морального вибору і, отже, не може бути можливості морального зростання і розвитку. Адже в ситуації, коли ніхто і ніколи не може отримати травму або зазнати болю чи страждання, не було б відмінностей між правильними і неправильними діями. Жодна дія не була б морально неправильною, тому що жодна дія не могла б мати поганих наслідків; і так само жодна дія не була б морально правильною на противагу неправильній. Якими б не були цінності такого світу, він явно не міг би служити меті розвитку його мешканців від егоїстичної тваринності до самопожертвенної любові»7.
Можливість страждань уможливлює вищі блага, такі як справжня свобода і моральне зростання, емпатія і співчуття тощо. Розвиток морального характеру і становлення особистостей як доброчесних і зрілих є передумовою для справжньої дружби з морально досконалим Творцем, а також для гарантії вічного і блаженного життя (оскільки становлення характеру достатньою мірою гарантує відмову від зла в потенційному майбутньому, що пояснює, чому на небесах не буде зла). У такому всесвіті неправильний вибір вільних особистостей матиме згубні наслідки не тільки для них самих, а й для інших істот. Здатність впливати на добробут одне одного не тільки є невід’ємним благом, а й дозволяє створювати вічні узи вдячності, вкладу та близькості, які мають величезну цінність. Але, знову ж таки, ця здатність також передбачає можливість впливу на інших згубним чином8.
Таким чином, Бог допускає таке велике поле для суперечок, оскільки Він допускає можливість людям за своїм вільним вибором приймати неправильні рішення і нести відповідальність за такі рішення — це необхідні елементи для можливості побудови справжніх люблячих стосунків з Богом.
Наскільки складно спастися?
Нарешті, звертаючись до останньої частини вашого питання, варто зазначити, що Бог не залишив нас на волю власних пошуків. Писання ясно стверджує, що Дух Святий діє в серцях усіх людей, закликаючи їх до спасіння (напр. Ів. 16:7-11). Тому Паскаль мав рацію, коли говорив, що Бог являє Себе всім тим, хто щиро шукає Його всім серцем.
Більше того, Він зробив доступ до спасіння вельми нескладним — достатньо прийняти лише кілька фундаментальних істин, щоб бути спасенним. Це те, що К.С. Люїс називав «Просто християнством». Павло в 1 Кор. 15:3-5 стверджує: «Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом». Слово «найперш» – це грецькі слова «ἐν πρώτοις», які несуть в собі значення «насамперед», «перш за все». Ці слова позначають пріоритет за часом або важливістю9. Більшість коментаторів та біблеїстів погоджуються, що у 1 Кор. 15:3-7 міститься сутність не тільки проповіді Павла, а й усього вчення ранньої Церкви («що й прийняв») про спокутну смерть Христа і про Його воскресіння як виконання обітниць Старого Завіту10.
Ба більше, практично всі дослідники визнають, що це є найдавнішим віросповіданням перших християн, яке належить до раннього, «допавлівського», періоду християнства11. Отже, ми говоримо про твердження найперших християн, згідно з яким існують переконання першої важливості – в цьому уривку стверджується спокутна смерть Христа і Його воскресіння з мертвих в якості центральних євангельських істин.
В цьому ж розділі Павло прямо стверджує проти тих, хто заперечують воскресіння Христа: «Протверезіться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, говорю вам на сором!» (1 Кор. 15:34). Павло бачив у запереченні воскресіння Христа свідчення відсутності спасенного пізнання Бога.
Продовжуючи досліджувати думку Павла, ми бачимо, як він застерігав галатійських християн, коли вони мали спокусу відкинути достатність спокутної смерті Христа: «О, ви нерозумні галати! Хто вас звів не коритися правді, вас, яким перед очима Ісус Христос переднакреслений був, як ніби між вами розп’ятий? … Ви, що Законом виправдуєтесь, полишилися без Христа, відпали від благодаті!» (Гал. 3:1, 5:4, так. див. Євр. 6:4-6; 10:29-30).
В іншому місці Павло пише: «Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим.10:9). Тут Павло називає достатніми умовами спасіння віру в панування Христа, що має на увазі Його божественність («Господь» = Бог)12, і віру в Його воскресіння.
Павло також каже, що «ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: Нехай анатема буде на Ісуса, і не може сказати ніхто: Ісус то Господь, як тільки Духом Святим» (1 Кор. 12:3). Очевидно, йдеться не про просту здатність вимовити ці слова, а про щире сповідання. А той, хто свідомо відкидає панування Христа, не може бути спасенний, згідно з думкою Павла. Сам Ісус казав: «Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими» (Лк. 12:8-9).
Отже, підсумовуючи, переконання в божественності Христа, спокутній смерті і воскресінні, вочевидь, належать до головних доктрин, у які має вірити будь-яка людина, котра чула Євангеліє, для того, щоб спастися, згідно з думкою Павла13.
З іншого боку, щодо інших питань, Павло часто дає християнам більшу свободу. Так, він пише: «Тож усі, хто досконалий, думаймо це; коли ж думаєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це» (Флп. 3:15). У деяких питаннях він йде далі і наказує християнам: «Слабого в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди» (Рим. 14:1). Стосовно хрещення, Павло теж говорить в категоріях пріоритетності: «Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа» (1 Кор. 1:17).
Таким чином, у Писанні ми дійсно можемо побачити різні рівні важливості доктрин. Деякі з них необхідні для спасіння, інші ж ні. Тому людина може помилятися щодо якихось доктрин, але при цьому все одно бути спасенною. У цьому сенсі, спасіння можна здобути в усіх церквах, які проповідують ті істини, необхідні для спасіння, що я виклав вище. Зрозуміло, це не означає, що доктрини, які не впливають на спасіння, не є важливими. Вони важливі. Просто вони не настільки фундаментальні, щоб зробити спасіння неможливим.
Примітки
[1] R. T. Mullins, Eternal in Love: A Little Book About a Big God (Oregon: Cascade Books, 2024), p. 76-83.
[2] Клайв Стейплз Люїс, Проблема страждання (Львів: Свічадо, 2023), с. 25-26.
[3] Brian Leftow, ‘’Perfect Being Theology and Friendship’’ in The Question of God’s Perfection: Jewish and Christian Essays on the God of the Bible and Talmud, edited by Yoram Hazony and Dru Johnson (Boston: Brill, 2019), p. 107.
[4] R. T. Mullins, Eternal in Love: A Little Book About a Big God (Oregon: Cascade Books, 2024), p. 88.
[5] Blaise Pascal, Pensées, trans. W.F. Trotter (London: J.M. Dent & Sons, 1932), No. 430, p. 118.
[6] Brian Leftow, ‘’Perfect Being Theology and Friendship’’ in The Question of God’s Perfection: Jewish and Christian Essays on the God of the Bible and Talmud, edited by Yoram Hazony and Dru Johnson (Boston: Brill, 2019), p. 109-110.
[7] John Hick, ‘’Irenaen Theodicy’’ in Encountering Evil: Live Options in Theodicy, edited by Stephen T. Davis (Edinburg: T. & T. Clark, 1981), p. 47-48.
[8] Robin Collins, ‘The Connection Building Theodicy.’ In The Blackwell Companion to the Problem of Evil, Dan Howard-Snyder and Justin McBrayer (eds) (Oxford: Blackwell, 2013), p. 35-36.
[9] Клеон Л. Роджерс-младший, Клеон Л. Роджерс III, Новый лингвистический и экзегетический ключ к греческому тексту Нового Завета (Санкт-Петербург: «Библия для всех», 2001), с. 609.
[10] Р.К. Спраул (ред.) Новая Женевская учебная Библия (Санкт-Петербург: «Свет на Востоке» 2018), с. 1595.
[11] Ulrich Wilckens, Resurrection (Edinburgh: Saint Andrew, 1977), c. 98.
[12] Див. Murray J. Harris, Jesus as God: The New Testament Use of Theos in Reference to Jesus (Eugene, Oregon: Wipf and Stock, 2008).
[13] William Lane Craig, #592 Is Mere Christianity Sufficient for Salvation?, https://www.reasonablefaith.org/writings/question-answer/is-mere-christianity-sufficient-for-salvation
