Запитання:
Що таке душа в християнському розумінні? Що саме душа дає людині? Якщо без душі не може бути свідомості, то виходить, і у комах душа є, адже багато комах мають складну поведінку, схожу на свідомість. А якщо ні, то чому не можна припустити, що люди і тварини еволюціонували до такої міри, на відміну від комах та нижчих форм життя, щоб мати свідомість?
— Айдар
Відповідь Михайла Абакумова:
Перш за все, варто зазначити, що як християнам нам слід дотримуватися дуалізму і визнавати наявність у нас душі. Так, я знаю, що сьогодні є християни, які заперечують існування душі, однак така точка зору ніколи не була визнаною в історії церкви. Більше того, Писання також навчає дуалізму. Біблія представляє нам людину як цілісну істоту, тим не менш, ця цілісність є функціональною єдністю нематеріальної душі/духу і матеріального тіла. Обидва аспекти є важливими і добрими за своєю природою. Біблійні терміни «душа» (nepeš, psychē) і «дух» (rûaḥ, pneuma) мають найрізноманітніші значення, і я не буду вдаватися в дебати про те, чи є ці терміни синонімами, чи ні. Для нашого обговорення важливо те, що Писання навчає: душа/дух – це нематеріальний аспект, відмінний від тіла (Еккл. 12:7; Мт. 10:28); смерть передбачає відхід душі з тіла (Бут. 35:18; 1 Сам. 17:21-22); після смерті душа продовжує існувати в нетілесному проміжному стані в очікуванні воскресіння тіла (Лк. 23:46; 2 Кор. 5:1-10; Флп. 1:21-24; Євр. 12:23). Більше того, оскільки тварини є живими істотами, у них теж є душі, але ці душі відрізняються від людських (Бут 1:30)1. Більшість, якщо не всі, заперечення проти існування душі в Біблії змішують функціональну єдність з онтологічною. Хоча це вірно, що людина є єдиним цілим, з цього ніяк не випливає, що у неї немає нематеріального аспекту.
Отже, відповідь на ваше перше питання, Айдар, залежить від того, до якої християнської думки належить той чи інший християнський мислитель. Наприклад, послідовники Томи Аквінського (томісти) вважають, що кожна конкретна субстанція (скажімо, ми з вами) є поєднанням матерії та форми, і без такого поєднання її осмислення є неможливим. Така точка зору називається гіломорфізмом (походить від грецьких слів «hyle», що означає «матерія», і «morphe», що означає «форма»). Для них душею є форма. Форма субстанції – це її організаційна структура; матерія – це те, що набуває організаційної структури завдяки формі. (Наприклад, якщо у стільця кругле сидіння, то округлість – це аспект форми стільця, а дерево, пластик або що б то не було, з чого він зроблений, – це його матерія)2.
Є й інша перспектива, яка називається картезіанський дуалізм. Цей тип дуалізму вважає, що душа є розумом. Розум є нематеріальною субстанцією, яка містить у собі свідомість. З цього випливає, що особистість є душею, а тіло є агрегатом або не настільки строго єдиною субстанцією, яка може бути повністю описана у фізичних термінах. Прихильники цієї точки зору зазвичай вважають, що душа або розум повністю присутні в тілі як єдине ціле і повністю присутні в кожній просторовій точці в межах тіла, таким чином, ніби наповнюючи все тіло. Існує тісний зв’язок між двома субстанціями – розумом і тілом, так що вони можуть впливати одна на одну і взаємодіяти одна з одною. Цілком навіть можливо, що Бог створив конкретну душу, щоб вона була пов’язана з конкретним тілом, так що цей зв’язок є унікальним3.
Особисто я вважаю другу перспективу більш правдоподібною. Ось один з аргументів чому. Філософ Джошуа Фарріс виділяє таку проблему томістського дуалізму: християнська традиція практично універсально вчить, що особистості існуватимуть і існують у безтілесному стані (поза тілом) у проміжному стані до воскресіння.
Для того щоб ця доктрина була істинною, необхідні такі елементи: (1) Душі переживають смерть тіла; (2) Особистості є душами; (3) Особистості можуть продовжувати існування і без тіла (а не тільки душі); (4) Особистості очікують, що одного разу будуть поза тілом.
Центральним для нашого існування поза тілом є тотожність душі та особистості. Саме моя душа робить мене тим, ким я є. Інакше я перестану існувати в повному розумінні цього слова, адже згідно з більшістю томістських уявлень, я або повністю матеріальний, або частково матеріальний. Однак у проміжному стані я не буду ні повністю матеріальним, ні частково матеріальним. Отже, томістський дуалізм невірний. Таким чином, для того щоб я продовжував існувати в проміжному стані, необхідно, щоб я був по суті тотожний своїй душі або щоб та суттєва частина мене, яка несе в собі мою особисту ідентичність, була моєю душею. А ось ще одна проблема, пов’язана з проміжним існуванням: згідно з томістським дуалізмом, ми строго або істотно тотожні поєднанню душі й тіла, і тому, коли вмирає тіло, зникає і це поєднання. Знову ж таки, з цього випливає, що я не можу бути в проміжному стані, однак це невірно. Для вирішення цієї проблеми необхідно постулювання строгої тотожності між особистістю та душею, і повинна існувати так звана «цейність», яка робить індивідуальною кожну душу4.
Що саме душа дає людині?
Можна виділити п’ять станів душі (те саме, що й типи станів свідомості): (1) почуття (скажімо, біль або усвідомлення звуку); (2) думки (ментальний зміст, який можна виразити в реченнях); (3) переконання (особисті точки зору на щось); (4) бажання (певні прагнення до чогось); і (5) вольові акти (вибір, рішення для досягнення мети). Все це неможливо описати в рамках фізикалізму (твердження, що свідомість є повністю фізичною).
Чи є душі у комах?
Ми можемо сказати, що у тварин теж є душі. У Старому Завіті «nepeš» (душа) і «rûaḥ» (дух) використовуються для позначення тварин у Бутті 1:30 та Екклезіасті 3:21 відповідно. У Новому Завіті «psychē» (душа) використовується для позначення тварин у Об’явленні 8:9. Але цей висновок випливає просто з нашого аналізу природи свідомості та душі, а також знайомства з тваринним світом. Ми знаємо, що багато тварин, особливо вищі, мають свідомість, почуття, емоції, бажання і навіть думки та переконання. Стани свідомості можуть належати лише власникам цих станів, а власник – це і є душа. Які душі мають тварини? Хоча ми не можемо запитати у них про це або «потрапити» в їхній розум, на підставі особистого досвіду ми можемо екстраполювати ті стани душі, якими володіємо самі, для пояснення їхньої поведінки. Однак така екстраполяція є обґрунтованою лише в тому випадку, якщо це необхідно. Будь-які ж інші постулювання є не більше ніж здогадками. Скажімо, якщо кішка реагує на зіткнення з голкою подібно до того, як реагую я, ми можемо постулювати те, що вона теж відчуває біль, і т.д.
Таким чином, чим нижче ми спускаємося по природному ланцюжку, тим менше у нас підстав для подібного постулювання. Тому щодо комах у нас практично немає підстав вважати, що у них є свідомість, а отже, і душа. Як мінімум тому, що у них немає такої розвиненої фізичної системи, яка відповідає за можливість прояву душі у фізичному світі.
На підставі аналізу життя тварин ми також можемо дійти висновку, що вони, судячи з усього, не мають лібертаріанської свободи волі (принаймні, не такої вагомої, як у нас), а їхня воля визначається їхніми бажаннями; вони не мають морального знання і не розрізняють добро і зло, а альтруїстичні дії пояснюються їхніми інстинктами або бажаннями; у них не виникає конфлікту між бажанням і обов’язком (їм невідоме почуття обов’язку); у них немає абстрактного мислення; і у них немає мовних здібностей (хоча це більш спірно, але у них точно їх немає на досить розвиненому рівні, на якому ми розуміємо термін «мова»); у них немає самосвідомості, тобто вони не мислять про «себе» як про суб’єкта, вони не аналізують свої бажання, і т.п.5
Чи можливе загробне життя для тварин? Це можливо, але важко зрозуміти, що воно означало б конкретно для них, оскільки вони не мають самосвідомості. Можливо, воно їм дається більше як справедлива компенсація справедливого Бога або як подарунок нам? Дуже навіть може бути, але тут складно говорити з упевненістю6.
Чому свідомість не можна пояснити еволюцією?
Просто тому що еволюція говорить про розвиток фізичного світу, а свідомість не є фізичною за своєю природою.
Давайте підсумуємо основні характеристики свідомості: (1) кваліа (простіше кажучи, це усвідомлення того, як це — бути в якомусь стані. Скажімо, як це — бути в стані болю або радості, який на смак лимон чи апельсин, як це — бути мною або чути мелодію Бетховена); (2) інтенціональність («про-щось-ність», бути спрямованим на якийсь предмет); (3) приватний доступ до моїх ментальних станів (у вас немає доступу до моєї свідомості, а у мене до вашої); (4) суб’єктивна онтологія – ментальні стани завжди мають суб’єкта; (5) у ментальних станів відсутні фізичні характеристики, скажімо, структура, локалізація, просторова протяжність, і т.д.
Просто поглянувши на цей список, ми вже можемо побачити, що свідомість не ідентична будь-яким фізичним речам. Не існує кваліа, скажімо, електрона; неможливо описати ментальні стани повністю фізичною мовою, тоді як можливо описати в повноті стани мозку; фізичні предмети та дії не мають «болючості»; біль – це суб’єктивне відчуття при взаємодії з фізичними предметами, і т.д.; заглянувши в мозок, ми не побачимо там думок; більше того, навіть питання про те, який простір займає думка, здається безглуздим. З усіх цих причин еволюція просто не в силах пояснити виникнення свідомості. Саме тому свідомість (або душа) є ще одним аргументом на користь існування Бога7.
Примітки
[1] William Lane Craig, J. P. Moreland, Philosophical Foundations for a Christian Worldview (Illinois: IVP Academic, 2017), p. 208-209.
[2] Edward Feser, Philosophy of Mind: A Beginner’s Guide (Oxford: Oneworld Publications, 2006), p. 219-223.
[3] Див. Joshua Farris, The Creation of Self (Hampshire: Iff Books, 2023).
[4] Joshua Farris, The Creation of Self (Hampshire: Iff Books, 2023), chap. 10.
[5] Richard Swinburne, The Evolution of the Soul (Oxford: Clarendon, 1997), p. 11-16, 180-96, 200-19.
[6] Див. Клайв Стейплз Люїс, Проблема страждання (Львів: Свічадо, 2023), 9. Тваринний біль.
[7] См. J. P. Moreland, ‘’The Argument from Phenomenal Consciousness’’ in Colin Ruloff and Peter Horban (ed.), Contemporary Arguments in Natural Theology: God and Rational Belief (London: Bloomsbury, 2021).
