Запитання:
Вітаю! Вивчаю історичні джерела, цікавить Євангеліє від Матвія, 27 розділ — воскресіння святих під час розп’яття. Мене хвилює питання, чому це є лише в одному Євангелії і більше ніде, і головне — немає історичних підтверджень цієї події, хоча, очевидно, для такої події вони мали б бути. Чому про це ніхто не згадує?
— Олексій
Відповідь Михайла Абакумова:
Так, це справді загадковий короткий уривок! Марк та Лука повідомляють про два явища, що відбулися під час розп’яття Ісуса і в момент Його смерті: настала темрява і завіса в храмі розірвалася надвоє (Мк. 15:33, 38; Лк. 23:44–45). Іван про це мовчить. Матвій також повідомляє про темряву та розрив завіси, але додає ще чотири явища: земля затряслася, скелі розкололися, гробниці відкрилися, і багато тіл покійних святих воскресли і увійшли в Єрусалим після воскресіння Ісуса (Мт. 27:51–54).
Зрозуміло, головна складність у прийнятті історичності цього уривка для світських біблеїстів полягає в тому, що він передбачає можливість чудес. Проте для християн це зовсім не проблема, оскільки ми віримо у всемогутнього Бога. Але все ж таки, чому лише Матвій згадує про це і чому немає згадок у світських джерелах?
Перш за все, варто зазначити, що це мовчання ще не є доказом того, що цього не могло бути насправді. Ваше міркування, судячи з усього, будується на передумові (яку поділяють багато хто), що якщо подія не згадується в Євангеліях принаймні двічі, то її історичність є сумнівною. Але на чому ґрунтується ця передумова? Адже в Євангеліях згадується чимало подій, які передаються лише одним євангелістом: історія Никодима (Ін. 3), бесіда з самарянкою біля криниці (Ін. 4), історія Закхея (Лк. 19), воскресіння Лазаря (Ін. 11) і навіть народження Христа у яслах та хор ангелів (Лк. 2), а також багато інших євангельських епізодів1.
Однак насправді ця передумова є необґрунтованою, оскільки історичний метод говорить лише про те, що критерії множинних джерел і незалежного підтвердження можуть слугувати аргументом на користь історичності певної події, але не можуть слугувати підставою для її заперечення. Максимум, що може сказати історик, якщо він обмежиться лише цими критеріями: «Я не знаю, чи було це насправді». А враховуючи загальну достовірність Євангелій, яку можна підтвердити внутрішніми та зовнішніми свідченнями, у нас є всі підстави довіряти їм навіть там, де ми не можемо перевірити їх історичними критеріями чи археологією2. Зрештою, якщо у нас є надійний свідок у суді, чи справді ми маємо вимагати ще одного, щоб підтвердити його слова?
Як щодо відсутності згадок у світських джерелах? Ви задаєтеся питанням, чому «головне — немає історичних підтверджень цієї події». Під «історичними», наскільки я розумію, ви маєте на увазі саме світські джерела. Однак одразу зауважу, що для істориків Новий Завіт є таким самим історичним джерелом, як і інші роботи тієї епохи (скажімо, праці Йосипа Флавія). Але ваше заперечення є одним із класичних, адже, як зазначав Реймонд Браун, «…багато тлумачів пасують перед думкою про безліч впізнаваних воскреслих мерців, яких бачили в Єрусалимі — таке масштабне явище мало б залишити хоч якісь сліди в юдейській та/або світській історії!»3.
Все ж чи справді ця подія була «масштабною»? Адже слово «багато» може означати лише невелику групу, а не тисячі людей. З чого б світським історикам, які присвячували свої праці великим політичним та суспільним подіям і постатям, записувати дивні містичні свідчення певної релігійної групи? Адже навіть сьогодні, коли є задокументовані випадки, скажімо, явлення Марії масам людей, чи багато світських істориків описують це у своїх працях?
Але чи є якісь аргументи на користь історичності цього уривка, крім загальної достовірності Євангелій? (Цей епізод представлений у безпосередньому контексті інших історичних подій, а саме смерті та воскресіння Христа.) Можна згадати кілька.
По-перше, про темряву, згадану у всіх трьох синоптичних Євангеліях, повідомляє світський історик Талл (бл. 52 р. н.е.). Більше того, руйнівні землетруси були звичним явищем у цьому регіоні і можуть пояснити чотири з шести явищ (розрив завіси храму, землетрус, розколювання скель, відкриття гробниць).
По-друге, низка джерел, можливо, повідомляють про те, що такі воскреслі люди справді були. Ігнатій, можливо, має їх на увазі, коли говорить про пророків, воскрешених Ісусом (Ign. Mag. 9.1–2). Кодрат (117–138 рр. н.е.) повідомляв, що ті, кого воскресив Ісус, продовжували жити протягом значного часу, а деякі жили досі (Hist. eccl. 4.3.2). Однак він, швидше за все, має на увазі тих, кого Ісус воскресив із мертвих під час Свого земного служіння. «Акти Пілата» (17.1) повідомляють, що Ісус воскресив Симеона та двох його синів, що їхні відкриті гробниці все ще можна було побачити, що вони живі й мешкають в Ариматеї, і що люди ходили до них і розмовляли з ними. Однак справжність цього джерела давно ставиться під сумнів, і також можливо, що це було відсилання до одного з діянь Ісуса під час Його земного служіння4.
По-третє, мабуть, найбільш вагомий аргумент — існує практично безперервна наступність великих Отців Церкви, які вважали цей уривок історично достовірним. Найперше підтвердження історичності воскресіння святих, описаного у 27-му розділі Євангелія від Матвія, сходить до Ігнатія Богоносця, сучасника апостола Івана (який помер бл. 90 р. н. е.). Далі йде Іриней, який знав Полікарпа — учня апостола Івана. Він теж стверджував історичність цієї події. І ми можемо продовжувати цей список: Климент Олександрійський, Тертуліан, Оріген і т.д.5
А як щодо аргументів проти історичності? Враховуючи все вищесказане, на мій погляд, головне заперечення проти історичності цієї події можна сформулювати хіба що на підставі дивності самої події: чому лише один євангеліст коротко згадує про неї, якщо ці люди могли б слугувати ще одним аргументом на користь воскресіння Самого Христа? Як вони взагалі воскресли — у старому тілі чи прославленому? Куди вони поділися потім? Чому тільки Ісус переконував учнів у Своєму воскресінні, а не ця група також? Матвій додає, що святі не виходили зі своїх гробниць до воскресіння Ісуса. Що вони робили у період з полудня п’ятниці до раннього ранку неділі? Чи стояли вони у відкритих дверях своїх гробниць і чекали?
Ця дивність порушує інше ключове питання: чи справді Матвій мав намір передати нам історичну подію? І далеко не всі біблеїсти з цим згодні — з вагомих причин. Мій професор із Х’юстонського християнського університету, Майкл Лікона, один із провідних захисників історичності воскресіння Христа, який написав колосальну працю обсягом понад 700 сторінок, наводить низку ключових аргументів, чому цю подію, ймовірно, не слід розглядати як історичну6.
По-перше, про подібні явища повідомлялося при смерті інших відомих особистостей, наприклад Ромула та Юлія Цезаря. Обмежуючись лише тими авторами, які писали в межах ста років до або після смерті Ісуса, Реймонд Браун наводить як приклад Плутарха (Rom. 27.6; Caes. 69.4), Овідія (Fast. 2.493), Цицерона (Rep. 6.22), Вергілія (Georg. 1.466–488), Йосипа Флавія (Ant. 14.12.3; 309) та Плінія (Nat. 2.30; 97). У явно поетичній розповіді Вергілій повідомляє про шістнадцять явищ, що відбулися після смерті Цезаря: тривала темрява, незвичайна поведінка собак і птахів, виверження Етни, звуки битв у небесах, землетрус в Альпах поблизу Німеччини, потужний голос у гаях, бліді привиди в сутінках і так далі.
Якщо заглянути в період більш ніж через сто років після Ісуса, можна додати, що Діон Кассій (Roman History 60.35.1) повідомив про шість явищ, пов’язаних зі смертю Клавдія. Серед них: комета, кривавий дощ, удар блискавки, мимовільне відкриття храму Юпітера, роїння бджіл у таборі та смерть носія кожної політичної посади. Незвичайні явища були описані ним і в розповіді про те, як Цезар поневолив Єгипет.
Лукіан прямо підтверджує, що прикрашав історію про публічне самогубство Протея, додаючи туди елементи землетрусу, гулу і навіть промовця-грифа (Peregr. 39).
Йосип Флавій (War 6.288–309) розповідає про численні чудеса, що супроводжували руйнування храму: зірка у формі меча нависла над містом, з’явилася комета і залишалася протягом року, в одну з ночей протягом години світло, яскраве як денне, сіяло над жертовником і святим домом, корова в храмі народила ягня, східні ворота внутрішнього двору храму, які ледь могли зрушити двадцять осіб, відкрилися самі собою, у хмарах навколо міста було видно колісниці та ангелів, а у внутрішньому дворі храму священники відчули струс і почули голоси безлічі людей: «Ми йдемо звідси».
По-друге, подібна мова не чужа і самим біблійним авторам. Наприклад, в Амоса 8:8–9 земля затрясеться, а сонце зайде опівдні. У Софонії 1:15–18 та Йоіла 2:2 день Господній описується, серед іншого, як «день темряви і чорноти». Пізніше в цьому ж уривку Йоіл додає:
«І Я дам ознаки на небі й на землі, — кров і вогонь, і куряву диму. Сонце обернеться в темряву, а місяць — у кров, перш ніж прийде великий і явний Господній день» (Йоіла 2:30–31).
У Діях 2:15–21 Петро цитує цей текст і вказує, що він виконується в їхній присутності. Проте очевидно, що він не виповнився буквально.
Деякі коментатори відзначають у тексті Матвія алюзії і на інші юдейські тексти:
- Земля содрогається при божественному суді в Суддів 5:4, Псалмі 76:19, Ісаї 5:25, 24:18, Єзекіїлі 38:19, Єремії 4:23–24, Йоілі 2:10, «Заповіті Левія» 3:9 та 1 Еноха 1:3–8.
- Скелі розколюються в Ісаї 2:19 (LXX), 3 Царств 19:11–12, Захарії 14:4, Наума 1:5–6 та «Заповіті Левія» 4:1. В останньому джерелі сказано: «Скелі розколються і сонце померкне».
- Гробниці відкриваються в Єзекіїлі 37:12–13:
- «…Ось Я відкриваю ваші гробниці й виведу вас із ваших гробниць, і введу вас у землю Ізраїля, і взнаєте, що Я — Господь, коли Я відкрию ваші гробниці, щоб Мені вивести Мій народ з гробниць».
- Покійні святі воскресають у Даниїла 12:2.
Отже, ситуація неоднозначна. З одного боку, немає вагомих аргументів, які робили б прийняття історичності цієї події неможливим. З іншого боку, загальна неправдоподібність сценарію є підставою для сумнівів. А якщо врахувати наявність подібної символічної мови як в юдейській, так і в римській літературі у зв’язку з важливими подіями (наприклад, смертю імператора), то, на мій погляд, правдоподібно розуміти цей текст теж у символічному, а не буквальному сенсі. Ймовірно, Матвій описує грандіозність цієї події, використовуючи есхатологічну мову. Якщо згадати також давнє переконання про те, що Христос зійшов у пекло і визволив святих, — ця думка стає ще зрозумілішою.
На цьому етапі у багатьох виникає заперечення: якщо ми будемо інтерпретувати цей уривок символічно, чому тоді саме воскресіння та інші чудеса ми не можемо розуміти таким самим чином? Але важливо зазначити, що герменевтика так не працює: кожну книгу і кожен уривок потрібно ретельно розглядати окремо. З того, що один уривок є символічним, ще ніяк не випливає, що всі інші теж є такими.
Більше того, є вагомі причини вважати, що у випадку з воскресінням мова не йде просто про символ. Немає жодних свідчень того, що перші християни розуміли воскресіння Христа в метафоричному чи поетичному сенсі. Навпаки, вони підкреслювали буквальне тілесне воскресіння (пор. 1 Кор. 15:14–19). Більше того, навіть перші критики християнства ніколи не звинувачували їх у тому, що вони прийняли поезію за історію. Ні, вони намагалися запропонувати альтернативні пояснення (наприклад, що тіло вкрали, пор. Мт. 28:12–13), припускаючи, що йдеться про буквальну подію.
Таким чином, символічна інтерпретація одного уривка зовсім не підриває буквальність центральної події християнської віри. Але, повторюся, ситуація залишається неоднозначною. Тому можна говорити лише про більш-менш правдоподібні варіанти інтерпретації.
Примітки
[1] Norman L. Geisler, “The Early Fathers and the Resurrection of the Saints in Matthew 27,” Norman Geisler, https://normangeisler.com/the-early-fathers-and-the-resurrection-of-the-saints-in-matthew-27/.
[2] Див. Peter J. Williams, Can We Trust the Gospels? (Wheaton, IL: Crossway, 2018).
[3] Raymond E. Brown, “Eschatological events Accompanying the Death of Jesus, Especially the Raising of the Holy ones from Their Tombs (Matt 27:51-53)” in John P. Galvin ed., Faith and the Future: Studies in Christian Eschatology (NY: Paulist Press, 1994), 64.
[4] Michael R. Licona, The Resurrection of Jesus: A New Historiographical Approach (Downers Grove: Intervarsity Press, 2010), 551–552.
[5] Geisler, “The Early Fathers and the Resurrection.”
[6] Licona, The Resurrection of Jesus, 548–553.
